Що робити, коли… ЗАНАДТО СПЕКОТНО

 

    Добре, коли погода приємна. Літо, тепло, сонечко, вітерець лагідний. Але трапляється так, що погода аж надто неприємна. страшенний мороз, наприклад. Або спека, теж страшенна. Або сильний вітер, та ще з дощем. А то і град – б’ється до синців!  

     Здається, що спека не така страшна, як холод. Подумаєш, жарко, ми ж не морозиво, не розтанемо! Насправді спека набагато підступніша за холод, і ось чому. Холод нас змушує щось робити. Рухатися, шукати тепло, він не дасть всидіти на місці. А спека не одразу відчувається.

 

    Іноді людина лежить на пляжі, гріється на сонечку - їй добре. Вона розслабиться, навіть задрімає. І не помітить, що перегрівається все більше й більше. Кров стає гарячішою й густішою, вона вже не може швидко нести до мозку свіжий кисень. Настає тепловий удар — дуже небезпечний стан. Людина вже не в змозі сама прокинутися, вона непритомніє. Якщо ніхто вчасно не помітить її та не забере з палючого сонця, вона може навіть померти!

    Тому НІКОЛИ НЕ СПИ влітку на сонці!

     І взагалі краще не сидіти на сонці вдень влітку, сховайся в затінок. Сонечко буває ласкавим і безпечним тільки вранці й увечері, а вдень з ним краще не жартувати.

 

    Головне, що потрібно берегти від спеки,- голова.

    А знаєш чому? Може, ти помічав, що, коли працює комп’ютер, завжди чути тихе гудіння? Це гуде вентилятор, маленький, але досить потужний. Він працює завжди, взимку і влітку, незалежно від того, холодно в приміщенні чи жарко. Питання: чому? А тому, що найголовніша частина комп’ютера, його «мозок» - процесор - працює напружено і від цієї роботи дуже нагрівається. Якщо його постійно не обдувати прохолодним повітрям, він перегріється і просто згорить. Те саме і з людським мозком. Він не виносить перегріву.

    Саме тому у людей з високою температурою плутаються думки, а іноді вони навіть марять, не впізнають нікого навколо, не усвідомлюють, де вони є. Тепер розумієш, чому дорослі змушують тебе влітку гуляти «в цій безглуздій панамі»? Адже в людей, на жаль, немає вбудованого в голову вентилятора. Перегрітися можна дуже просто.

    Тож обов’язково,виходячи на вулицю в спекотний день, НАДЯГАЙ ЩОСЬ НА ГОЛОВУ.

    Не подобається панама - візьми бейсболку, бандану або капелюх-сомбреро, але маківка повинна бути захищена від сонячних променів!

     Якщо ти все-таки перегрівся, то відчуєш, що болить голова, вона стала важкою, очам важко дивитися, особливо на яскраве світло. Може нудити, часто здається, що ти, навпаки, замерз і тремтиш. Стає важко дихати, руки і ноги погано слухаються.

     Пам’ятай: тепловий удар — це дійсно небезпечно. Ти будь-якої миті можеш просто впасти і знепритомніти.

     Тому негайно попроси допомоги. Тобі потрібно сісти в затінку, у прохолодному місці, змочити обличчя і руки холодною водою і випити гарячого солодкого чаю або посмоктати цукерку - цукор підтримає роботу мозку.

 

 

    Ще одна небезпека у спеку - втрата рідини. Так уже ми, люди, влаштовані, що найголовніше в нашому організмі - вода. Не можемо ми без неї, в’янемо, наче зірвана квітка, яку забули поставити у вазу. У жару ми сильно пітніємо, і води з нас виходить більше, ніж зазвичай. А отже, і входити повинно більше!
    Але - важлива умова! Нашому тілу потрібна чиста вода, а не солодка газировка! Якщо крім додаткової води ми будемо вливати в нього ще й усе-інше-що-там-намішано, спасибі воно нам не скаже (спробуй-но поставити зірвану квітку у вазу з кока-колою, сам побачиш, що буде). Пий ЧИСТУ ВОДУ або мінералку, не надто солодкий компот, морс, сік, але найкраще втамовує спрагу зелений чай, причому гарячий. Дивно, але факт.
Перевірено мешканцями найспекотніших країн!

 

    Як не дивно, саме в спеку люди найчастіше... застуджуються.
Чому? Дуже просто.
    Прийшов зі спеки в кімнату з кондиціонером - і мерщій до холодного потоку повітря, освіжитися. А тіло гаряче, спітніле, не встигає так швидко пристосуватися до нової «погоди» навколо - ось і застуда.
    Або крижаної водички з холодильника - та в розпалене зі спеки горло! Кайф! Так, у цю мить дуже приємно. А потім кілька тижнів з ангіною в ліжку... не дуже.
    Або ось ще — нагрітися на сонці до того, що в голові починають молоточки стукати (це означає, що кров до мозку вже насилу надходить), а потім кинутися з розгону в холодну воду. Дуже небезпечно! У людей зі слабким здоров’ям  і літніх іноді навіть серце від такого зупиняється.
    Тому головне правило у спеку: ЗМІНЮЙ ТЕМПЕРАТУРУ навколо себе поступово!
    Це не означає, що потрібно боятися всього холодного. Важливо, наскільки людина загартована. Якщо ти весь рік ходиш у басейн або приймаєш прохолодний душ, якщо взагалі рідко хворієш і багато гуляєш — стрибай собі в річку на здоров’я!
    Але з кондиціонерами та холодильниками все одно будь обережнішим! Природа ж не знала, що люди вигадають ці прилади, і не пристосувала наше тіло до таких коливань температури. А до холодної річки пристосувала, не бійся!

 

     Крім спеки є ще одна небезпека — промені сонця. Вони такі приємні й ласкаві спочатку, але, якщо перебувати на сонці довго, можуть дуже обпекти. Особливо, якщо в тебе світла шкіра. Неприємна річ — сонячний опік. Боляче, спекотно, тремтиш, спати незручно, на ранок купатися не хочеться - вода здається холодною і шорсткою на дотик. А потім шкіра ще довго чухається й облазить. Краще до цього не доводити.
    Деякі люди досі думають, що якщо жодного разу не обгоріти, то й засмаги не буде. Це повна нісенітниця! Так тільки можна
стати схожим на жирафа, тобто - плямистим. Гарна засмага виходить, якщо не обгоряти, а засмагати поступово. У перші дні спеки або відпочинку на морі треба більше бути в затінку, а на сонці користуватися спеціальними кремами, які захищають шкіру від палючих сонячних променів.
    Труднощі ще ось у чому: якщо ти обпечешся об праску, то відразу це відчуєш і руку відсмикнеш.
    А коли згораєш на сонці, спершу нічого не помітно. Тільки ввечері раптом розумієш, що став червоним, як помідор. Як дізнатися, що справа вже пахне опіком?
    Дуже просто: якщо натиснути на шкіру пальцем і від нього залишиться біла пляма, яка не одразу зникає, отже - мерщій у тінь!
    Якщо ти на півдні, тим більше будь обережний, там «небезпечне» сонце починається об 11:00 і стає зовсім нешкідливим тільки з 17:00.
    Що робити, коли все ж таки згорів? Сказати дорослим. Тебе намажуть спеціальним кремом, може, дадуть ліки, щоб спина менше боліла й не заважала спати. А завтра доведеться посидіти в затінку або ходити в одязі з довгими рукавами. Тому що якщо зверху свіжого опіку додати ще сонечка, можна догратися до пухирів і потрапити в лікарню. Сподіваємось, це не був твій план на літо?

 

     Отже, ось ГОЛОВНІ ПРАВИЛА, які потрібно знати, щоб не зіпсувати собі літо.
1. Удень сидимо в затінку.
2. Завжди надягаємо що-небудь на голову.
3. П’ємо більше чистої води.
4. Не стрибаємо зі спеки одразу в холод (не п’ємо крижаного).
5. Не сидимо на сонці до опіків.
    Не так уже й складно, правда? Постав собі за мету: жодного літнього дня не віддати хворобам! Літо нам не для цього!

 

Конституція для всіх: і великих, і малих

 

    Конституція - Основний Закон держави. За її дотримання відповідає Президент.

    Верховна Рада України прийняла Конституцію України 28 червня 1996 року. Отож, щорічно 28 червня в Україні державне свято - День Конституції. 

До Дня Конституції України від користувача Молодший відділ

Майстриня кумедних оповідей (До 65-річчя від дня народження Галини Вдовиченко)

 

    Улюблениця маленьких та дорослих читачів, авторка дитячих бестселерів про 36 і 6 котів, романів «Пів’яблука. Інші пів’яблука», «Найважливіше – наприкінці» Галина Вдовиченко святкує свій День народження. Її твори вирізняються тонким, невимушеним гумором, що зачаровує та викликає посмішку навіть у найпохмуріших читачів.

    Запрошуємо  познайомитися  з творчістю  цього чудового автора:

 

Дивовижні ящірки

    Тобі, звісно ж, доводилось бачити ящірок – прудких тваринок, за якими так цікаво спостерігати. Ці найближчі родичі змій широко розповсюджені по усьому світу. Ящірки невибагливі до житла: вони водяться навіть на висоті 5500 метрів над рівнем моря. Ящірок можна зустріти на всіх материках, окрім Антарктиди. Серед понад 3500 видів цих тваринок є великі та маленькі, отруйні й неотруйні, хижаки та «вегетаріанці».

ВЕЛЕТНІ

    Ящірки з’явилися на землі дуже-дуже давно - близько 160 мільйонів років тому. Деякі з них тоді мали гігантські розміри. Наприклад, ящірка, яка жила в Австралії мільйон років тому, сягала в довжину 6 метрів, а її далекі предки мозазаври - 11,5 метра. 
    Найбільшою з ящірок, які живуть сьогодні, є комодійський варан (дракон острова Комодо), який належить до родини варанів. Він може бути до 3 метрів завдовжки. А важить цей велетень понад 130 кг. Відомі випадки, коли комодійський варан нападав на людей і навіть убивав їх. Іноді він з’їдає представників і свого виду. Але здебільшого ця велетенська ящірка харчується залишками мертвих тварин.

ЛІЛІПУТИ 

    Ці крихітні ящірки майже в сто разів менші за своїх родичів велетнів. Їхня довжина - усього три сантиметри, і важать вони приблизно один грам. Це - гекони, які вирізняються не тільки найменшими розмірами, а й «комунікабельністю»: вони сюркочуть і видають інші звуки (більшість рептилій належать до «мовчунів»). Геконам подобається теплий клімат, а ще вони, на відміну від багатьох своїх родичів, добре вживаються поруч із людьми, навіть приносять чималу користь, знищуючи шкідливих комах. Завдяки волосистому покриттю на лапках ці ящірки - чудові скелелази. Вони здатні втриматися на цілком гладеньких поверхнях, повзають собі спокійнісінько по стінах і навіть по стелі.

ОТРУЙНІ

        Усупереч поширеній думці, що багато ящірок є отруйні, відомо всього лише два види цих рептилій, які впорскують отруту у своїх жертв. Це – ядозуб Хіла, який мешкає на південному заході США та півночі Мексики, і мексиканський ядозуб, котрого можна зустріти на більшій частині території Мексики та в Центральній Америці. Ці ящірки виробляють отруту, що виділяється в канавках зубів. Коли ядозуб кусає жертву, отрута потрапляє в кров пораненої тварини. Були випадки, коли ці ящірки кусали людей, однак, хоча їхні укуси болючі, серйозної шкоди людині вони завдати не можуть. Це - доволі великі рептилії: ядозуб Хіла сягає півметра в довжину, а мексиканські ядозуби ще більші - до 80 см завдовжки.   

      Харчуються ці ящірки переважно дрібними ссавцями, птахами і яйцями. Але коли їжу добути важко, то можуть місяцями жити, використовуючи жир, накопичений у хвості.

ВОДОЛАЗИ

    Ящірки дихають повітрям, тому серед них немає таких, які б жили весь час у воді. Однак деякі види ящірок уміють плавати та проводять частину свого життя у воді в пошуках їжі. Тільки один вид ящірок - морська ігуана з Галапагоських островів - добуває собі їжу в солоній морській воді: вона харчується морськими водоростями. Бувало, ці тварини, шукаючи якусь здобич, залишалися під водою по півгодини.

    Коли ігуани їдять, то, зрозуміло, заковтують дуже багато морської води. Але вони вміють виводити сіль з організму через залози, розташовані між носом та очима. Ці залози концентрують сіль у носовому отворі. Опісля ящірка «пчихає» й у такий спосіб позбувається солі. Крім того, шматочки солі, які вилітають із носа ігуани, ще й служать для відлякування ворогів.

Побачити небачене...

    Людям завжди хотілося побачити деякі предмети якомога ближче та краще, ніж це можливо неозброєним оком.
    Виготовляти скляні лінзи люди навчилися дуже давно. Проте їх робили з товстого і непрозорого скла. А для окулярів потрібне було скло тонке, безбарвне і прозоре. Секрет такого скла був знайдений у XIII ст. італійським фізиком Сальвіно дель Арматі. 

    Перші окуляри складалися із двох опуклих лінз, які збільшували предмети. Це дало змогу людям краще бачити. Але протягом довгого часу окуляри були дуже дорогими. Вони, так само як дорогоцінності, діставалися у спадок від королів, князів та інших багатих людей. Часто люди носили окуляри не через потребу, а щоб похвалитися перед іншими своїм багатством.

    У середині XV ст. було винайдено книгодрукування, лише тоді окуляри поступово стали необхідним оптичним приладом для багатьох людей.

    Ще у доісторичні часи жителі Півночі, ескімоси, використовували окуляри, які захищали їхні очі від снігової сліпоти. Вони виготовляли окуляри із кори дерева і кісток та прорізували в них вузькі щілини для очей.

    Коли з’явилися сонцезахисні окуляри? Перші окуляри з жовтими та зеленими скельцями з’явилися в середині ХІХ ст. в Англії. Але їхнє призначення було зовсім іншим, ніж у сьогоднішній час: кольорові скельця окулярів захищали очі пасажирів, які подорожували залізницею. Вагони тоді були відкритими, а від паровоза здіймався дим, змішаний з іскрами та вугільним пилом. Крім того, скельця окулярів фарбували ще й для того, щоб очі людей менше втомлювалися від постійного миготіння сонячного світла під час подорожі залізницею.

    Ніхто достовірно не знає, коли була винайдена перша підзорна труба. Відомо лише, що шумери, єгиптяни, греки і племена майя ще до нашої ери намагалися створити прилад, який допомагав би збільшувати предмети. Зорова труба стала одним із перших прадавніх оптичних приладів.

    Історики вважають, що перша підзорна труба була винайдена в 1608 році голландським майстром, який виготовляв окуляри, Гансом Ліпперсгеєм. Одного разу учень майстра абсолютно випадково виявив, що поставлені певним чином лінзи роблять близькими деякі предмети. Після недовгих роздумів Ганс виготовив першу підзорну трубу.

    Багато століть пройшло з часу винаходу підзорної труби. Її брали з собою в походи і в плавання, на полювання і на війну, з її допомогою люди здійснювали великі географічні та астрономічні відкриття. Підзорна труба завжди була і залишається хорошим помічником людини, особливим «підсилювачем зору».

    У 1609 році, дізнавшись про виготовлення зорової труби, італійський математик Галілео Галілей негайно приступив до моделювання власної конструкції. Результатом його праці стала свинцева підзорна труба, на кінцях якої учений розмістив два скла, одне з яких було опуклим, а інше увігнутим. Вчений назвав свій прилад телескопом. Удосконалюючи свій винахід, змінюючи форму і якість скелець, Галілею вдалося збільшити видимість предметів у 30 разів. Для тих часів його винахід був надзвичайно унікальним. Одного зимового вечора, 7 січня 1610 року, Галілео вирішив подивитися з допомогою телескопа на нічне небо. Він першим побачив гори на Місяці, супутники Юпітера, і першим зрозумів, що наша Земля крутиться навколо Сонця, а не навпаки. Це було найважливішою подією в історії астрономії.

Якщо тобі пропонують закурити…

    Знаєш, усім дітям колись пропонують закурити. Ще не пропонували? Чи вже?

     Настає момент, коли ви сидите десь у затишному місці і хтось дістає цигарку , і каже: «Ну ж бо! Це так круто! Ти що, досі не пробував? Ну даєш! Так ми всі вже давно! І ти один-єдиний такий дурко! Малеча!»

    Або може бути по-іншому. Ніхто не дражнить і не обзиває. А просто в тебе на душі кепсько. Ти з усіма посварився, перед усіма завинив або всіма скривджений, і нічогісінько не хочеться, крім як забігти кудись якнайдалі. Аж тут хтось старший, нібито мудрий і начебто добрий, каже: «Не розкисай! Ось я тобі дам спробувати - відчуєш, одразу легше стане! Ну ж бо, викинь із голови всі проблеми».

    І ти, звісно, знаєш, як це шкідливо, й небезпечно, і взагалі жах.

    І ти, звісно, знаєш, що робити, - відмовитися й таке інше. Хто же цього не знає? Напевно батьки сто разів казали, і в школі також. І по телевізору, і в рекламі.

    Усі знають. Однак...

...дуже багато хто з дітей НЕ відмовляється.

    Через те що:

- усі дивляться, і чекають, і от-от назвуть слабаком і боягузом; 

- так давно кортіло потоваришувати, і якщо зараз відмовитися, то як стати для них своїм? 

- усі друзі запевняють, що вони давно це спробували й нічого страшного не сталося;

- усе набридло і хочеться чогось нового, це можна тільки дорослим, а отже, спробувати - швидше подорослішати;

- справді кепсько на душі й дуже хочеться, щоб полегшало; 

- усі образили, ніхто не розуміє, і нехай вони добряче злякаються, коли дізнаються, і тоді вони зрозуміють, і тоді вони заметушаться;

- просто страшенно цікаво - а як це? 

- і взагалі, чому б і ні, якщо раз спробувати, нічого лихого не станеться.

    От із якихось таких причин і погоджуються. Найважче буває сказати «ні» близьким друзям.

    Тютюн - також наркотик, але «повільний». Його так називають тому, що він теж отруює і руйнує здоров’я, але не так стрімко. Чи означає це, що «нічого страшного, можна трохи й розважитися»?

    Зрозуміло, що у твоєму віці зовсім не лякає, що колись, років за 20, ти, може, — а може, й ні - захворієш на рак. Ти бачиш навколо дорослих людей, які п’ють і курять, і начебто нічого.

Звісно, якщо ти дівчинка, то тобі буде неприємно одного разу виявити, що твої зуби та нігті стали жовтими, а з рота смердить.

(Як смердить? Ну, понюхай якось попільничку, то й дізнаєшся - як. Не трояндами й не фіалками, запевняю.)

    А якщо хлопчик — буде прикро, що ти ростеш повільніше, ніж хлопці, які не курять. І ніколи не виростеш таким, яким міг би вирости.

    І втомлюєшся швидше, коли треба довго бігти або дертися вгору.

    Утім, може, для тебе це не має значення? Ну, смердить. Ну, не виріс. Зате круто і «як дорослий». Або «як усі». Потім усе життя платитимеш гроші за сигарети. Між іншим, чималі. Порахуй, скільки за місяць. А за рік? А за п’ять років? Машину можна купити.

    Або півсвіту об’їхати.

    За що платити? Звісно, за те, щоби псувати собі здоров’я. Задоволення від куріння, взагалі, ніякого, та коли почнеш і звикнеш - кинути важко. Тож, даруй, платити доведеться. А без машини та мандрів можна й обійтися, еге ж?

    Тютюн - це радість-підробка, яка витісняє і вбиває радість справжню.

    Тож перед ним слабким є той, у кого мало радості, а життя нудне.

    Як у тебе з радістю?

    Є вірні друзі? Цікаве захоплення? Улюблені книжки, фільми, музика? Місця, де приємно гуляти? Добрі стосунки вдома? Мрія про майбутнє?

    У житті людини обов’язково має бути достатньо місця для радості. Тому якщо чогось бракує — треба шукати!

    Знайти свою справу, познайомитися з новими друзями, щось запланувати на канікули, на вихідні. Щось змайструвати, навчитися чогось нового. Попросити батьків побути з тобою, сходити кудись разом. Або просто сказати тобі щось приємне, посидіти коло тебе.

    Якщо на душі гірко і ніщо не тішить — розповісти комусь про свої почуття: другові, мамі, дідусеві, улюбленому вчителеві, шкільному психологу, священикові в церкві, написати в Інтернеті. Відганяти тугу й нудьгу, боротися за свою радість, шукати її. Насправді вона завжди поряд, треба лише її побачити. 

Книжкова веселка

     Все життя нас супроводжує колір. Різні кольори по-різному впливають на  наше самопочуття, настрій, емоції. Зелений – заспокоює, рожевий – надихає, синій - символ вірності, довіри, жовтий – зігріває. Пропонуємо огляд  дитячих книг в назвах яких є колір:

Знайди своє ім'я у вишиванці

 

      Українська вишиванка, який потаємний зміст несуть у собі орнаменти українців і що саме закодовано в візерунках вишиванок? Чи можливо створити абетку з узорів української вишиванки і як у такому випадку виглядатимуть імена людей?

     Пропонуємо вам серію ілюстрацій, закодованих у вишиванку імен. Кожна буква, це вишитий символ, кожен символ, це потужний оберіг.

    Знайдіть своє ім’я в вишиванці!

Щоб спати було м’якше…

    Нас оточують звичайні для сучасних людей речі та предмети, без яких нам вже неможливо уявити свого життя. Ліжко, матрац, подушка - звичні побутові речі у кожному домі, які роблять наш сон міцним та «солодким». Та чи завжди ці предмети були такими? Як вони з’явилися в нашому житті? Кому прийшла ідея їх створити?

    Стародавнім людям ліжком слугувала земля. Протягом довгого часу люди спали групами. І чим більша кількість людей спала разом, тим безпечнішим вважався їхній сон. А щоб не мерзнути вночі, кочівники закопували в пісок гаряче вугілля, яке зверху поливали водою. Отримана пара зігрівала людей протягом холодної ночі.

    Перше ліжко, схоже на сучасне, з’явилося в Стародавньому Римі. Це було підвищення, зроблене із каменю, дерева та вкрите дорогими тканинами і хутром. На такому ложі ніжилися римські імператори. Та в Європу таке ліжко прийшло лише в Середньовіччі. У цей час в Європі почали будувати кам’яні будинки і замки. І, звичайно ж, в кам’яних будівлях з’явилося місце для сну. Спочатку це були звичайні кам’яні плити. Та через протяги та холод, які йшли від землі, ліжко стало рости над підлогою. 

    Зазвичай ложе влаштовувалося на невеликій підставці. Потім до нього приставили декілька сходинок. А через деякий час з’явилися високі ліжка, на які потрібно було підійматися сходами.

    У Стародавньому Єгипті фараони спали, як і ми, на ліжках. Це були дерев’яні рами з чорного дерева, оздоблені золотими прикрасами. Між рамами були натягнуті смужки шкіри або сітка. Ніжки такого ліжка були зроблені у вигляді лап тварин. Замість м’яких подушок єгипетські правителі клали під голову дерев’яні дощечки вигнутої форми на підставці. Та такі «подушки» слугували фараонам не для комфортного сну, а для того, щоб зберегти хитромудру зачіску правителя. На цих дерев'яних дощечках зображували малюнки богів, які, на думку єгиптян, захищали фараона від злих духів доки він спав.

    Першими матрацами для людей слугували трава, мох, гілки та листя дерев, хвоя та шкури тварин. У Давньому Римі матраци майстрували з очерету, сіна, пір’я чи шерсті. Пізніше матраци почали виготовляти із грубої тканини, в яку напихали горохові лушпайки.

    3 часом люди почали наповнювати матраци бавовною та кінським волосом. Але таке спальне місце дуже приваблювало усіляких комашок, кліщів та бліх. Від жучків у ліжку не могли врятуватися навіть особи королівської крові. Усі: і бідняки, і королі постійно ходили та чухалися. І лише в середині ХІХ століття з’явилися перші пружинні матраци, які удосконалюються і до сьогоднішнього дня.

    Перший водяний матрац з’явився в Персії близько 3600 років тому. Перси наповнювали водою козячі шкури та використовували такі матраци для лікування поранених людей. Сон на водяних матрацах полегшував біль, знімав втому.

    Хіба можна собі уявити міцний сон без м’якої подушки? Та в давнину перші подушки були зовсім не такими, на яких спимо зараз ми. Древні люди під час сну клали голову або на купку землі, або на камінь, або на кусок колоди. Потім саме із колоди почали виготовляти більш зручні пристосування для голови під час сну. Щоб голові було м’якше, дерев’яні колоди обмотували шкурами тварин. Першу м’яку подушку люди зробили із сухої трави, яку запихали у шкіряну наволочку. Пізніше травою напихали наволочку із грубої тканини.

    

    Люди використовували саме грубу тканину, щоб трава не пробивалася крізь неї та не колола обличчя. Але спати на такій подушці було дуже незручно. З часом грубу тканину замінили більш тонкою та м’якою, а всередині набивали подушку пір’ям та пташиним пухом. Сучасні ж подушки, які ми звикли бачити, з’явилися в Стародавній Греції. Греки дуже любили комфорт і робили подушки надзвичайно яскравими, оздоблюючи їх хитромудрими мереживами. Набивали подушки, зазвичай, пір’ям птахів, травою або вовною тварин, а чохол шили із дорогої тканини.