Якщо тобі пропонують закурити…

    Знаєш, усім дітям колись пропонують закурити. Ще не пропонували? Чи вже?

     Настає момент, коли ви сидите десь у затишному місці і хтось дістає цигарку , і каже: «Ну ж бо! Це так круто! Ти що, досі не пробував? Ну даєш! Так ми всі вже давно! І ти один-єдиний такий дурко! Малеча!»

    Або може бути по-іншому. Ніхто не дражнить і не обзиває. А просто в тебе на душі кепсько. Ти з усіма посварився, перед усіма завинив або всіма скривджений, і нічогісінько не хочеться, крім як забігти кудись якнайдалі. Аж тут хтось старший, нібито мудрий і начебто добрий, каже: «Не розкисай! Ось я тобі дам спробувати - відчуєш, одразу легше стане! Ну ж бо, викинь із голови всі проблеми».

    І ти, звісно, знаєш, як це шкідливо, й небезпечно, і взагалі жах.

    І ти, звісно, знаєш, що робити, - відмовитися й таке інше. Хто же цього не знає? Напевно батьки сто разів казали, і в школі також. І по телевізору, і в рекламі.

    Усі знають. Однак...

...дуже багато хто з дітей НЕ відмовляється.

    Через те що:

- усі дивляться, і чекають, і от-от назвуть слабаком і боягузом; 

- так давно кортіло потоваришувати, і якщо зараз відмовитися, то як стати для них своїм? 

- усі друзі запевняють, що вони давно це спробували й нічого страшного не сталося;

- усе набридло і хочеться чогось нового, це можна тільки дорослим, а отже, спробувати - швидше подорослішати;

- справді кепсько на душі й дуже хочеться, щоб полегшало; 

- усі образили, ніхто не розуміє, і нехай вони добряче злякаються, коли дізнаються, і тоді вони зрозуміють, і тоді вони заметушаться;

- просто страшенно цікаво - а як це? 

- і взагалі, чому б і ні, якщо раз спробувати, нічого лихого не станеться.

    От із якихось таких причин і погоджуються. Найважче буває сказати «ні» близьким друзям.

    Тютюн - також наркотик, але «повільний». Його так називають тому, що він теж отруює і руйнує здоров’я, але не так стрімко. Чи означає це, що «нічого страшного, можна трохи й розважитися»?

    Зрозуміло, що у твоєму віці зовсім не лякає, що колись, років за 20, ти, може, — а може, й ні - захворієш на рак. Ти бачиш навколо дорослих людей, які п’ють і курять, і начебто нічого.

Звісно, якщо ти дівчинка, то тобі буде неприємно одного разу виявити, що твої зуби та нігті стали жовтими, а з рота смердить.

(Як смердить? Ну, понюхай якось попільничку, то й дізнаєшся - як. Не трояндами й не фіалками, запевняю.)

    А якщо хлопчик — буде прикро, що ти ростеш повільніше, ніж хлопці, які не курять. І ніколи не виростеш таким, яким міг би вирости.

    І втомлюєшся швидше, коли треба довго бігти або дертися вгору.

    Утім, може, для тебе це не має значення? Ну, смердить. Ну, не виріс. Зате круто і «як дорослий». Або «як усі». Потім усе життя платитимеш гроші за сигарети. Між іншим, чималі. Порахуй, скільки за місяць. А за рік? А за п’ять років? Машину можна купити.

    Або півсвіту об’їхати.

    За що платити? Звісно, за те, щоби псувати собі здоров’я. Задоволення від куріння, взагалі, ніякого, та коли почнеш і звикнеш - кинути важко. Тож, даруй, платити доведеться. А без машини та мандрів можна й обійтися, еге ж?

    Тютюн - це радість-підробка, яка витісняє і вбиває радість справжню.

    Тож перед ним слабким є той, у кого мало радості, а життя нудне.

    Як у тебе з радістю?

    Є вірні друзі? Цікаве захоплення? Улюблені книжки, фільми, музика? Місця, де приємно гуляти? Добрі стосунки вдома? Мрія про майбутнє?

    У житті людини обов’язково має бути достатньо місця для радості. Тому якщо чогось бракує — треба шукати!

    Знайти свою справу, познайомитися з новими друзями, щось запланувати на канікули, на вихідні. Щось змайструвати, навчитися чогось нового. Попросити батьків побути з тобою, сходити кудись разом. Або просто сказати тобі щось приємне, посидіти коло тебе.

    Якщо на душі гірко і ніщо не тішить — розповісти комусь про свої почуття: другові, мамі, дідусеві, улюбленому вчителеві, шкільному психологу, священикові в церкві, написати в Інтернеті. Відганяти тугу й нудьгу, боротися за свою радість, шукати її. Насправді вона завжди поряд, треба лише її побачити. 

Книжкова веселка

     Все життя нас супроводжує колір. Різні кольори по-різному впливають на  наше самопочуття, настрій, емоції. Зелений – заспокоює, рожевий – надихає, синій - символ вірності, довіри, жовтий – зігріває. Пропонуємо огляд  дитячих книг в назвах яких є колір:

Знайди своє ім'я у вишиванці

 

      Українська вишиванка, який потаємний зміст несуть у собі орнаменти українців і що саме закодовано в візерунках вишиванок? Чи можливо створити абетку з узорів української вишиванки і як у такому випадку виглядатимуть імена людей?

     Пропонуємо вам серію ілюстрацій, закодованих у вишиванку імен. Кожна буква, це вишитий символ, кожен символ, це потужний оберіг.

    Знайдіть своє ім’я в вишиванці!

Щоб спати було м’якше…

    Нас оточують звичайні для сучасних людей речі та предмети, без яких нам вже неможливо уявити свого життя. Ліжко, матрац, подушка - звичні побутові речі у кожному домі, які роблять наш сон міцним та «солодким». Та чи завжди ці предмети були такими? Як вони з’явилися в нашому житті? Кому прийшла ідея їх створити?

    Стародавнім людям ліжком слугувала земля. Протягом довгого часу люди спали групами. І чим більша кількість людей спала разом, тим безпечнішим вважався їхній сон. А щоб не мерзнути вночі, кочівники закопували в пісок гаряче вугілля, яке зверху поливали водою. Отримана пара зігрівала людей протягом холодної ночі.

    Перше ліжко, схоже на сучасне, з’явилося в Стародавньому Римі. Це було підвищення, зроблене із каменю, дерева та вкрите дорогими тканинами і хутром. На такому ложі ніжилися римські імператори. Та в Європу таке ліжко прийшло лише в Середньовіччі. У цей час в Європі почали будувати кам’яні будинки і замки. І, звичайно ж, в кам’яних будівлях з’явилося місце для сну. Спочатку це були звичайні кам’яні плити. Та через протяги та холод, які йшли від землі, ліжко стало рости над підлогою. 

    Зазвичай ложе влаштовувалося на невеликій підставці. Потім до нього приставили декілька сходинок. А через деякий час з’явилися високі ліжка, на які потрібно було підійматися сходами.

    У Стародавньому Єгипті фараони спали, як і ми, на ліжках. Це були дерев’яні рами з чорного дерева, оздоблені золотими прикрасами. Між рамами були натягнуті смужки шкіри або сітка. Ніжки такого ліжка були зроблені у вигляді лап тварин. Замість м’яких подушок єгипетські правителі клали під голову дерев’яні дощечки вигнутої форми на підставці. Та такі «подушки» слугували фараонам не для комфортного сну, а для того, щоб зберегти хитромудру зачіску правителя. На цих дерев'яних дощечках зображували малюнки богів, які, на думку єгиптян, захищали фараона від злих духів доки він спав.

    Першими матрацами для людей слугували трава, мох, гілки та листя дерев, хвоя та шкури тварин. У Давньому Римі матраци майстрували з очерету, сіна, пір’я чи шерсті. Пізніше матраци почали виготовляти із грубої тканини, в яку напихали горохові лушпайки.

    3 часом люди почали наповнювати матраци бавовною та кінським волосом. Але таке спальне місце дуже приваблювало усіляких комашок, кліщів та бліх. Від жучків у ліжку не могли врятуватися навіть особи королівської крові. Усі: і бідняки, і королі постійно ходили та чухалися. І лише в середині ХІХ століття з’явилися перші пружинні матраци, які удосконалюються і до сьогоднішнього дня.

    Перший водяний матрац з’явився в Персії близько 3600 років тому. Перси наповнювали водою козячі шкури та використовували такі матраци для лікування поранених людей. Сон на водяних матрацах полегшував біль, знімав втому.

    Хіба можна собі уявити міцний сон без м’якої подушки? Та в давнину перші подушки були зовсім не такими, на яких спимо зараз ми. Древні люди під час сну клали голову або на купку землі, або на камінь, або на кусок колоди. Потім саме із колоди почали виготовляти більш зручні пристосування для голови під час сну. Щоб голові було м’якше, дерев’яні колоди обмотували шкурами тварин. Першу м’яку подушку люди зробили із сухої трави, яку запихали у шкіряну наволочку. Пізніше травою напихали наволочку із грубої тканини.

    

    Люди використовували саме грубу тканину, щоб трава не пробивалася крізь неї та не колола обличчя. Але спати на такій подушці було дуже незручно. З часом грубу тканину замінили більш тонкою та м’якою, а всередині набивали подушку пір’ям та пташиним пухом. Сучасні ж подушки, які ми звикли бачити, з’явилися в Стародавній Греції. Греки дуже любили комфорт і робили подушки надзвичайно яскравими, оздоблюючи їх хитромудрими мереживами. Набивали подушки, зазвичай, пір’ям птахів, травою або вовною тварин, а чохол шили із дорогої тканини.