Знаєш, усім дітям колись пропонують закурити. Ще не пропонували? Чи вже?
Настає момент, коли ви сидите десь у затишному місці і хтось дістає цигарку , і каже: «Ну ж бо! Це так круто! Ти що, досі не пробував? Ну даєш! Так ми всі вже давно! І ти один-єдиний такий дурко! Малеча!»
Або може бути по-іншому. Ніхто не дражнить і не обзиває. А просто в тебе на душі кепсько. Ти з усіма посварився, перед усіма завинив або всіма скривджений, і нічогісінько не хочеться, крім як забігти кудись якнайдалі. Аж тут хтось старший, нібито мудрий і начебто добрий, каже: «Не розкисай! Ось я тобі дам спробувати - відчуєш, одразу легше стане! Ну ж бо, викинь із голови всі проблеми».
І ти, звісно, знаєш, як це шкідливо, й небезпечно, і взагалі жах.
І ти, звісно, знаєш, що робити, - відмовитися й таке інше. Хто же цього не знає? Напевно батьки сто разів казали, і в школі також. І по телевізору, і в рекламі.
...дуже багато хто з дітей НЕ відмовляється.
Через те що:
- усі дивляться, і чекають, і от-от назвуть слабаком і боягузом;
- так давно кортіло потоваришувати, і якщо зараз відмовитися, то як стати для них своїм?
- усі друзі запевняють, що вони давно це спробували й нічого страшного не сталося;
- усе набридло і хочеться чогось нового, це можна тільки дорослим, а отже, спробувати - швидше подорослішати;
- справді кепсько на душі й дуже хочеться, щоб полегшало;
- усі образили, ніхто не розуміє, і нехай вони добряче злякаються, коли дізнаються, і тоді вони зрозуміють, і тоді вони заметушаться;
- просто страшенно цікаво - а як це?
- і взагалі, чому б і ні, якщо раз спробувати, нічого лихого не станеться.
От із якихось таких причин і погоджуються. Найважче буває сказати «ні» близьким друзям.
Зрозуміло, що у твоєму віці зовсім не лякає, що колись, років за 20, ти, може, — а може, й ні - захворієш на рак. Ти бачиш навколо дорослих людей, які п’ють і курять, і начебто нічого.
Звісно, якщо ти дівчинка, то тобі буде неприємно одного разу виявити, що твої зуби та нігті стали жовтими, а з рота смердить.
(Як смердить? Ну, понюхай якось попільничку, то й дізнаєшся - як. Не трояндами й не фіалками, запевняю.)
А якщо хлопчик — буде прикро, що ти ростеш повільніше, ніж хлопці, які не курять. І ніколи не виростеш таким, яким міг би вирости.
І втомлюєшся швидше, коли треба довго бігти або дертися вгору.
Утім, може, для тебе це не має значення? Ну, смердить. Ну, не виріс. Зате круто і «як дорослий». Або «як усі». Потім усе життя платитимеш гроші за сигарети. Між іншим, чималі. Порахуй, скільки за місяць. А за рік? А за п’ять років? Машину можна купити.
Або півсвіту об’їхати.
За що платити? Звісно, за те, щоби псувати собі здоров’я. Задоволення від куріння, взагалі, ніякого, та коли почнеш і звикнеш - кинути важко. Тож, даруй, платити доведеться. А без машини та мандрів можна й обійтися, еге ж?
Тютюн - це радість-підробка, яка витісняє і вбиває радість справжню.
Тож перед ним слабким є той, у кого мало радості, а життя нудне.
Як у тебе з радістю?
Є вірні друзі? Цікаве захоплення? Улюблені книжки, фільми, музика? Місця, де приємно гуляти? Добрі стосунки вдома? Мрія про майбутнє?
У житті людини обов’язково має бути достатньо місця для радості. Тому якщо чогось бракує — треба шукати!
Знайти свою справу, познайомитися з новими друзями, щось запланувати на канікули, на вихідні. Щось змайструвати, навчитися чогось нового. Попросити батьків побути з тобою, сходити кудись разом. Або просто сказати тобі щось приємне, посидіти коло тебе.
Якщо на душі гірко і ніщо не тішить — розповісти комусь про свої почуття: другові, мамі, дідусеві, улюбленому вчителеві, шкільному психологу, священикові в церкві, написати в Інтернеті. Відганяти тугу й нудьгу, боротися за свою радість, шукати її. Насправді вона завжди поряд, треба лише її побачити.
Немає коментарів:
Дописати коментар