вівторок, 11 червня 2024 р.

Дивовижні ящірки


    Тобі, звісно ж, доводилось бачити ящірок – прудких тваринок, за якими так цікаво спостерігати. Ці найближчі родичі змій широко розповсюджені по усьому світу. Ящірки невибагливі до житла: вони водяться навіть на висоті 5500 метрів над рівнем моря. Ящірок можна зустріти на всіх материках, окрім Антарктиди. Серед понад 3500 видів цих тваринок є великі та маленькі, отруйні й неотруйні, хижаки та «вегетаріанці».


ВЕЛЕТНІ

    Ящірки з’явилися на землі дуже-дуже давно - близько 160 мільйонів років тому. Деякі з них тоді мали гігантські розміри. Наприклад, ящірка, яка жила в Австралії мільйон років тому, сягала в довжину 6 метрів, а її далекі предки мозазаври - 11,5 метра. 
    Найбільшою з ящірок, які живуть сьогодні, є комодійський варан (дракон острова Комодо), який належить до родини варанів. Він може бути до 3 метрів завдовжки. А важить цей велетень понад 130 кг. Відомі випадки, коли комодійський варан нападав на людей і навіть убивав їх. Іноді він з’їдає представників і свого виду. Але здебільшого ця велетенська ящірка харчується залишками мертвих тварин.


ЛІЛІПУТИ 

    Ці крихітні ящірки майже в сто разів менші за своїх родичів велетнів. Їхня довжина - усього три сантиметри, і важать вони приблизно один грам. Це - гекони, які вирізняються не тільки найменшими розмірами, а й «комунікабельністю»: вони сюркочуть і видають інші звуки (більшість рептилій належать до «мовчунів»). Геконам подобається теплий клімат, а ще вони, на відміну від багатьох своїх родичів, добре вживаються поруч із людьми, навіть приносять чималу користь, знищуючи шкідливих комах. Завдяки волосистому покриттю на лапках ці ящірки - чудові скелелази. Вони здатні втриматися на цілком гладеньких поверхнях, повзають собі спокійнісінько по стінах і навіть по стелі.


ОТРУЙНІ
        Усупереч поширеній думці, що багато ящірок є отруйні, відомо всього лише два види цих рептилій, які впорскують отруту у своїх жертв. Це – ядозуб Хіла, який мешкає на південному заході США та півночі Мексики, і мексиканський ядозуб, котрого можна зустріти на більшій частині території Мексики та в Центральній Америці. Ці ящірки виробляють отруту, що виділяється в канавках зубів. Коли ядозуб кусає жертву, отрута потрапляє в кров пораненої тварини. Були випадки, коли ці ящірки кусали людей, однак, хоча їхні укуси болючі, серйозної шкоди людині вони завдати не можуть. Це - доволі великі рептилії: ядозуб Хіла сягає півметра в довжину, а мексиканські ядозуби ще більші - до 80 см завдовжки.   
      Харчуються ці ящірки переважно дрібними ссавцями, птахами і яйцями. Але коли їжу добути важко, то можуть місяцями жити, використовуючи жир, накопичений у хвості.


ВОДОЛАЗИ
    Ящірки дихають повітрям, тому серед них немає таких, які б жили весь час у воді. Однак деякі види ящірок уміють плавати та проводять частину свого життя у воді в пошуках їжі. Тільки один вид ящірок - морська ігуана з Галапагоських островів - добуває собі їжу в солоній морській воді: вона харчується морськими водоростями. Бувало, ці тварини, шукаючи якусь здобич, залишалися під водою по півгодини.
    Коли ігуани їдять, то, зрозуміло, заковтують дуже багато морської води. Але вони вміють виводити сіль з організму через залози, розташовані між носом та очима. Ці залози концентрують сіль у носовому отворі. Опісля ящірка «пчихає» й у такий спосіб позбувається солі. Крім того, шматочки солі, які вилітають із носа ігуани, ще й служать для відлякування ворогів.

четвер, 6 червня 2024 р.

Побачити небачене...


    Людям завжди хотілося побачити деякі предмети якомога ближче та краще, ніж це можливо неозброєним оком.
    Виготовляти скляні лінзи люди навчилися дуже давно. Проте їх робили з товстого і непрозорого скла. А для окулярів потрібне було скло тонке, безбарвне і прозоре. Секрет такого скла був знайдений у XIII ст. італійським фізиком Сальвіно дель Арматі. 


    Перші окуляри складалися із двох опуклих лінз, які збільшували предмети. Це дало змогу людям краще бачити. Але протягом довгого часу окуляри були дуже дорогими. Вони, так само як дорогоцінності, діставалися у спадок від королів, князів та інших багатих людей. Часто люди носили окуляри не через потребу, а щоб похвалитися перед іншими своїм багатством.


    У середині XV ст. було винайдено книгодрукування, лише тоді окуляри поступово стали необхідним оптичним приладом для багатьох людей.


    Ще у доісторичні часи жителі Півночі, ескімоси, використовували окуляри, які захищали їхні очі від снігової сліпоти. Вони виготовляли окуляри із кори дерева і кісток та прорізували в них вузькі щілини для очей.


    Коли з’явилися сонцезахисні окуляри? Перші окуляри з жовтими та зеленими скельцями з’явилися в середині ХІХ ст. в Англії. Але їхнє призначення було зовсім іншим, ніж у сьогоднішній час: кольорові скельця окулярів захищали очі пасажирів, які подорожували залізницею. Вагони тоді були відкритими, а від паровоза здіймався дим, змішаний з іскрами та вугільним пилом. Крім того, скельця окулярів фарбували ще й для того, щоб очі людей менше втомлювалися від постійного миготіння сонячного світла під час подорожі залізницею.

    Ніхто достовірно не знає, коли була винайдена перша підзорна труба. Відомо лише, що шумери, єгиптяни, греки і племена майя ще до нашої ери намагалися створити прилад, який допомагав би збільшувати предмети. Зорова труба стала одним із перших прадавніх оптичних приладів.

    Історики вважають, що перша підзорна труба була винайдена в 1608 році голландським майстром, який виготовляв окуляри, Гансом Ліпперсгеєм. Одного разу учень майстра абсолютно випадково виявив, що поставлені певним чином лінзи роблять близькими деякі предмети. Після недовгих роздумів Ганс виготовив першу підзорну трубу.
    Багато століть пройшло з часу винаходу підзорної труби. Її брали з собою в походи і в плавання, на полювання і на війну, з її допомогою люди здійснювали великі географічні та астрономічні відкриття. Підзорна труба завжди була і залишається хорошим помічником людини, особливим «підсилювачем зору».



    У 1609 році, дізнавшись про виготовлення зорової труби, італійський математик Галілео Галілей негайно приступив до моделювання власної конструкції. Результатом його праці стала свинцева підзорна труба, на кінцях якої учений розмістив два скла, одне з яких було опуклим, а інше увігнутим. Вчений назвав свій прилад телескопом. Удосконалюючи свій винахід, змінюючи форму і якість скелець, Галілею вдалося збільшити видимість предметів у 30 разів. Для тих часів його винахід був надзвичайно унікальним. Одного зимового вечора, 7 січня 1610 року, Галілео вирішив подивитися з допомогою телескопа на нічне небо. Він першим побачив гори на Місяці, супутники Юпітера, і першим зрозумів, що наша Земля крутиться навколо Сонця, а не навпаки. Це було найважливішою подією в історії астрономії.

четвер, 30 травня 2024 р.

Якщо тобі пропонують закурити…


    Знаєш, усім дітям колись пропонують закурити. Ще не пропонували? Чи вже?
     Настає момент, коли ви сидите десь у затишному місці і хтось дістає цигарку , і каже: «Ну ж бо! Це так круто! Ти що, досі не пробував? Ну даєш! Так ми всі вже давно! І ти один-єдиний такий дурко! Малеча!»
    Або може бути по-іншому. Ніхто не дражнить і не обзиває. А просто в тебе на душі кепсько. Ти з усіма посварився, перед усіма завинив або всіма скривджений, і нічогісінько не хочеться, крім як забігти кудись якнайдалі. Аж тут хтось старший, нібито мудрий і начебто добрий, каже: «Не розкисай! Ось я тобі дам спробувати - відчуєш, одразу легше стане! Ну ж бо, викинь із голови всі проблеми».
    І ти, звісно, знаєш, як це шкідливо, й небезпечно, і взагалі жах.
    І ти, звісно, знаєш, що робити, - відмовитися й таке інше. Хто же цього не знає? Напевно батьки сто разів казали, і в школі також. І по телевізору, і в рекламі.


    Усі знають. Однак...
...дуже багато хто з дітей НЕ відмовляється.
    Через те що:
- усі дивляться, і чекають, і от-от назвуть слабаком і боягузом; 
- так давно кортіло потоваришувати, і якщо зараз відмовитися, то як стати для них своїм? 
- усі друзі запевняють, що вони давно це спробували й нічого страшного не сталося;
- усе набридло і хочеться чогось нового, це можна тільки дорослим, а отже, спробувати - швидше подорослішати;
- справді кепсько на душі й дуже хочеться, щоб полегшало; 
- усі образили, ніхто не розуміє, і нехай вони добряче злякаються, коли дізнаються, і тоді вони зрозуміють, і тоді вони заметушаться;
- просто страшенно цікаво - а як це? 
- і взагалі, чому б і ні, якщо раз спробувати, нічого лихого не станеться.
    От із якихось таких причин і погоджуються. Найважче буває сказати «ні» близьким друзям.


    Тютюн - також наркотик, але «повільний». Його так називають тому, що він теж отруює і руйнує здоров’я, але не так стрімко. Чи означає це, що «нічого страшного, можна трохи й розважитися»?
    Зрозуміло, що у твоєму віці зовсім не лякає, що колись, років за 20, ти, може, — а може, й ні - захворієш на рак. Ти бачиш навколо дорослих людей, які п’ють і курять, і начебто нічого.
Звісно, якщо ти дівчинка, то тобі буде неприємно одного разу виявити, що твої зуби та нігті стали жовтими, а з рота смердить.
(Як смердить? Ну, понюхай якось попільничку, то й дізнаєшся - як. Не трояндами й не фіалками, запевняю.)
    А якщо хлопчик — буде прикро, що ти ростеш повільніше, ніж хлопці, які не курять. І ніколи не виростеш таким, яким міг би вирости.
    І втомлюєшся швидше, коли треба довго бігти або дертися вгору.
    Утім, може, для тебе це не має значення? Ну, смердить. Ну, не виріс. Зате круто і «як дорослий». Або «як усі». Потім усе життя платитимеш гроші за сигарети. Між іншим, чималі. Порахуй, скільки за місяць. А за рік? А за п’ять років? Машину можна купити.
    Або півсвіту об’їхати.
    За що платити? Звісно, за те, щоби псувати собі здоров’я. Задоволення від куріння, взагалі, ніякого, та коли почнеш і звикнеш - кинути важко. Тож, даруй, платити доведеться. А без машини та мандрів можна й обійтися, еге ж?


    Тютюн - це радість-підробка, яка витісняє і вбиває радість справжню.
    Тож перед ним слабким є той, у кого мало радості, а життя нудне.
    Як у тебе з радістю?
    Є вірні друзі? Цікаве захоплення? Улюблені книжки, фільми, музика? Місця, де приємно гуляти? Добрі стосунки вдома? Мрія про майбутнє?
    У житті людини обов’язково має бути достатньо місця для радості. Тому якщо чогось бракує — треба шукати!
    Знайти свою справу, познайомитися з новими друзями, щось запланувати на канікули, на вихідні. Щось змайструвати, навчитися чогось нового. Попросити батьків побути з тобою, сходити кудись разом. Або просто сказати тобі щось приємне, посидіти коло тебе.
    Якщо на душі гірко і ніщо не тішить — розповісти комусь про свої почуття: другові, мамі, дідусеві, улюбленому вчителеві, шкільному психологу, священикові в церкві, написати в Інтернеті. Відганяти тугу й нудьгу, боротися за свою радість, шукати її. Насправді вона завжди поряд, треба лише її побачити. 

середа, 22 травня 2024 р.

Книжкова веселка


     Все життя нас супроводжує колір. Різні кольори по-різному впливають на  наше самопочуття, настрій, емоції. Зелений – заспокоює, рожевий – надихає, синій - символ вірності, довіри, жовтий – зігріває. Пропонуємо огляд  дитячих книг в назвах яких є колір:

четвер, 16 травня 2024 р.

Знайди своє ім'я у вишиванці

 

      Українська вишиванка, який потаємний зміст несуть у собі орнаменти українців і що саме закодовано в візерунках вишиванок? Чи можливо створити абетку з узорів української вишиванки і як у такому випадку виглядатимуть імена людей?

     Пропонуємо вам серію ілюстрацій, закодованих у вишиванку імен. Кожна буква, це вишитий символ, кожен символ, це потужний оберіг.

    Знайдіть своє ім’я в вишиванці!


вівторок, 7 травня 2024 р.

Щоб спати було м’якше…


    Нас оточують звичайні для сучасних людей речі та предмети, без яких нам вже неможливо уявити свого життя. Ліжко, матрац, подушка - звичні побутові речі у кожному домі, які роблять наш сон міцним та «солодким». Та чи завжди ці предмети були такими? Як вони з’явилися в нашому житті? Кому прийшла ідея їх створити?


    Стародавнім людям ліжком слугувала земля. Протягом довгого часу люди спали групами. І чим більша кількість людей спала разом, тим безпечнішим вважався їхній сон. А щоб не мерзнути вночі, кочівники закопували в пісок гаряче вугілля, яке зверху поливали водою. Отримана пара зігрівала людей протягом холодної ночі.


    Перше ліжко, схоже на сучасне, з’явилося в Стародавньому Римі. Це було підвищення, зроблене із каменю, дерева та вкрите дорогими тканинами і хутром. На такому ложі ніжилися римські імператори. Та в Європу таке ліжко прийшло лише в Середньовіччі. У цей час в Європі почали будувати кам’яні будинки і замки. І, звичайно ж, в кам’яних будівлях з’явилося місце для сну. Спочатку це були звичайні кам’яні плити. Та через протяги та холод, які йшли від землі, ліжко стало рости над підлогою. 


    Зазвичай ложе влаштовувалося на невеликій підставці. Потім до нього приставили декілька сходинок. А через деякий час з’явилися високі ліжка, на які потрібно було підійматися сходами.


    У Стародавньому Єгипті фараони спали, як і ми, на ліжках. Це були дерев’яні рами з чорного дерева, оздоблені золотими прикрасами. Між рамами були натягнуті смужки шкіри або сітка. Ніжки такого ліжка були зроблені у вигляді лап тварин. Замість м’яких подушок єгипетські правителі клали під голову дерев’яні дощечки вигнутої форми на підставці. Та такі «подушки» слугували фараонам не для комфортного сну, а для того, щоб зберегти хитромудру зачіску правителя. На цих дерев'яних дощечках зображували малюнки богів, які, на думку єгиптян, захищали фараона від злих духів доки він спав.


    Першими матрацами для людей слугували трава, мох, гілки та листя дерев, хвоя та шкури тварин. У Давньому Римі матраци майстрували з очерету, сіна, пір’я чи шерсті. Пізніше матраци почали виготовляти із грубої тканини, в яку напихали горохові лушпайки.
    3 часом люди почали наповнювати матраци бавовною та кінським волосом. Але таке спальне місце дуже приваблювало усіляких комашок, кліщів та бліх. Від жучків у ліжку не могли врятуватися навіть особи королівської крові. Усі: і бідняки, і королі постійно ходили та чухалися. І лише в середині ХІХ століття з’явилися перші пружинні матраци, які удосконалюються і до сьогоднішнього дня.
    Перший водяний матрац з’явився в Персії близько 3600 років тому. Перси наповнювали водою козячі шкури та використовували такі матраци для лікування поранених людей. Сон на водяних матрацах полегшував біль, знімав втому.


    Хіба можна собі уявити міцний сон без м’якої подушки? Та в давнину перші подушки були зовсім не такими, на яких спимо зараз ми. Древні люди під час сну клали голову або на купку землі, або на камінь, або на кусок колоди. Потім саме із колоди почали виготовляти більш зручні пристосування для голови під час сну. Щоб голові було м’якше, дерев’яні колоди обмотували шкурами тварин. Першу м’яку подушку люди зробили із сухої трави, яку запихали у шкіряну наволочку. Пізніше травою напихали наволочку із грубої тканини.

    
    Люди використовували саме грубу тканину, щоб трава не пробивалася крізь неї та не колола обличчя. Але спати на такій подушці було дуже незручно. З часом грубу тканину замінили більш тонкою та м’якою, а всередині набивали подушку пір’ям та пташиним пухом. Сучасні ж подушки, які ми звикли бачити, з’явилися в Стародавній Греції. Греки дуже любили комфорт і робили подушки надзвичайно яскравими, оздоблюючи їх хитромудрими мереживами. Набивали подушки, зазвичай, пір’ям птахів, травою або вовною тварин, а чохол шили із дорогої тканини.


вівторок, 30 квітня 2024 р.

Квіти. Вивчаємо англійську


     У кожного з нас є квіти — кімнатні або невелика клумба біля будиночка, а у когось  і цілий сад або оранжерея. Дізнайтеся про різноманітність квітів, від романтичної чарівності троянд до екзотичної краси орхідей. Вивчіть з дітками назви квітів англійською мовою.






понеділок, 22 квітня 2024 р.

Пізнай природу


    Скільки чудес таїть у собі природа! Отак дивишся щодня на одні й ті самі речі — аж раптом якогось дня вони повертаються до тебе трохи іншим боком і дарують безліч дивовижних відкриттів. Хочеш поглянути на звичні явища іншими очима — спробуй розгадати загадки про природу: так і кмітливість свою потренуєш, і ще раз переконаєшся в тому, яка прекрасна наша Земля!


середа, 17 квітня 2024 р.

Загадкові «крилаті» миші


     «Яке миле створіння!» - навряд чи  вигукнеш ти, глянувши на кажана. Мордочка миші з поросячим рильцем та великі вуха наводять радше жах. Знав би кажан, що його так страхаються, здивувався б, напевно. Адже й сам він боїться: і людей, і хижих птахів, що на нього полюють, і навіть яскравого світла місяця, адже тоді він більш помітний. Вдень кажани ховаються у дуплах, на горищах, у печерах та погребах. Кажан мешкає усюди, крім Арктики та Антарктики.


    Крила кажана - це шкіряна перетинка, що, ніби вітрило, спирається на повітряний потік. Стартують кажани часто з положення вниз головою. Одні з них спочатку просто падають униз, а потім розправляють крила і летять, інші — махають крилами та розгойдуються, а потім із силою підіймають тіло і відриваються від гілки.
    Більшість кажанів полюють на комах. За ніч одна зграя кажанів може знищити сотні тон шкідників! Є й такі, які надають перевагу фруктовому меню. І тільки три види кажанів, що живуть у Центральній та Південній Америці, харчуються кров’ю тварин.


    Кажан – єдиний ссавець, що вміє літати. Мале кажаненя смакує мамине молоко, міцно вчепившись за неї кігтиками і зубами, від самого народження звикаючи до маминих акробатичних трюків.
    Хто з нас може в суцільній пітьмі чітко сказати, який предмет перебуває на відстані 17 метрів, якої він форми та з якого матеріалу зроблений? А от кажан, хоч і не скаже, та знає напевне. Для цього він пошле ультразвуковий сигнал у напрямку предмета і зловить його відлуння своїми чутливими вухами. Отримуючи відбиті сигнали від усього довкола, кажани чудово орієнтуються: де летить комашка, де — дроти, де — дерева, а де — рідна печера. Виходить, що кажани «бачать»  довкілля вухами.


    Серед тих, хто полюбляє жахалки, є історії про те, що кажани, мовляв, найчастіше нападають на дівчат із довгим волоссям. Коли і з якою дівчиною могла ця пригода трапитись - хтозна, але в цьому випадку невідомо, хто більше страждає: адже волосся не відбиває ультразвук, а поглинає його. І кажан, не розуміючи, куди летить, потрапляє «у пастку».


    Деякі види кажанів летять зимувати в тепліші краї, інколи долаючи тисячі кілометрів над океаном. А ті ж, хто зимує у рідних печерах, загортаються у власні крила і тісно притискаються один до одного. Температура тіла їх опускається до нуля, і серце б’ється лише 16 ударів на хвилину — маленька тваринка завмирає, чекаючи весни.
    У деяких випадках кажани користуються звуками, чутними для людини: одні з них пронизливо пищать, інші можуть цокати, як годинник. А зазвичай на своїй території ці тваринки передають один одному складні музичні повідомлення: про свій статус у гурті, власні кордони, небезпеку. Особливі серенади співають кажани й своїм коханим. І добре, що все це — у нечутних для людських вух ультразвукових частотах. Інакше, потрапивши у гості до колонії кажанів, нам би здалося, що навколо ревуть мотори тисячі літаків.
    Кажани дуже охайні створіння: вони раз на день купаються у воді, годинами себе вилизують, а якщо до їхнього гурту залітає якийсь забрьоха, можуть його й вигнати. 
    Понад 300 видів рослин опилюють саме кажани. А ліси Західної Африки виростають здебільшого з насіння, яке розсіюють ці тваринки.
    Подивись пізнавальні відео про кажанів:




понеділок, 8 квітня 2024 р.

Навіщо ми чхаємо?


    Наш рот і ніс — це ідеальні ворота для мікробів, щоб потрапити всередину з повітрям, яким ми дихаємо. Віруси мріють пробратися у клітини, з яких складається внутрішня оболонка носа.
    Але раніше вони потрапляють у липкий шар слизу, що виробляють клітини слизової оболонки носа. Слиз робить внутрішню поверхню носа гладкою, а крихітні волоски рухаються й «вимітають» мікробів, пил, пилок рослин та інше сміття.
    Коли ти сякаєшся, мікроби виходять зі слизом. Виявляється, ця не дуже красива процедура — відмінний спосіб позбутися дрібних загарбників. Кашель — також захисний засіб. Він за допомогою потоку повітря допомагає очистити горло.
    Якщо ж ми випадково проковтнемо слиз із мікробами, їх уб’є кислий шлунковий сік.

А якщо ніс закладений?
    Це означає, що ми опинилися під сильною мікробною атакою. Клітини всередині носа намагаються захистити нас, виділяючи більше слизу, ніж зазвичай. Тому й починається нежить. А набряки — це місця, де наші імунні клітини борються з інфекцією.
    Ми хворіємо, коли вірусу вдається пробратися крізь шар слизу й заразити клітини. Тоді навіть посилене вироблення слизу не допоможе. Віруси вже заволоділи клітинами та змусили їх робити нові віруси, які заражатимуть дедалі більше клітин. Тепер усе залежить від наших захисників.


Чому ми чхаємо?
    У такий спосіб ми позбавляємося «сміття» в носі. Але чхати, не затуляючи рота, небезпечно для оточуючих. Вони можуть вдихнути повітря, забруднене твоїми мікробами, і теж захворіти.
Тому, якщо відчуваєш, що ось-ось чхнеш, прикривай ніс і рот хусткою, серветкою або рукавом одягу. Не чхай у руку — мікроби залишаться на долоні та можуть потім потрапити на все, до чого ти торкнешся.



понеділок, 1 квітня 2024 р.

Пернаті диваки


 «Чечітка» дзьобом.

    Лелека – болотяний птах, прозваний у народі жабоїдом. Його величезне гніздо видно здалеку – на дереві чи стовпі, на високій вежі або хаті.
    У цих птахів майже нема голосу – глухий і негучний, він лунає рідко. А от клацати дзьобом вони люблять: то голосно, то стиха, то «кулеметними чергами», то поодинокими «пострілами».
    Нерідко можна побачити, як лелека, стоячи у гнізді й відкинувши голову назад, аж на спину, «вибиває чечітку», постукуючи наддзьобком по піддзьобку. Дзвінкий звук відлунює далеко навколо. Це тому, що птах втягує язик у гортань, вивільняючи порожнину рота для кращого резонансного ефекту.
    Навіть малі лелеченята пробують клацати дзьобами.  Та марно – їхні «клацали» ще надто м’які, отож звук виходить зовсім тихий. Зате вони пищать і нявчать не згірш за кошенят!


Хто бекає? Бекас!


    Примітна ознака бекаса – довгий, прямий і гострий дзьоб. Живе на болотах, вологих луках, берегах річок та озер з м’яким ґрунтом, який він свердлить дзьобом у пошуках їжі – черв’яків, комах, дрібних молюсків, тонкостінних мушель. Добре бігає, швидко літає, може плавати і навіть пірнати.
    У народі його прозвали «баранчиком» - за характерні тонкі звуки, схожі на бекання, які він видає під час токування. Бекас-самець здіймається високо в небо, а потім, склавши крила й розпушивши хвіст, грудкою падає вниз. Під натиском повітря пір’я хвоста починає вібрувати – от і чується безперервне  бекання молодого баранчика.
    Самки у відповідь подають закличний голос. А бекас, пробекавши отак хвостом, сідає на кущ або купину поблизу і вигукує «така-таку!». Мовляв, бач, який я співець-молодець!



Що за птах в очереті дерчить?
   
    Цього птаха всі знають, але мало хто бачив, адже він дуже обережний! Зате  почути його  може кожен охочий – деркач галасливий, та й голос має гучний і різкий, який не сплутати ні з чиїм іншим.
    Ці скрипучі й голосні вигуки «ге-ге» або «дерг-дерг».  крикнувши отак двічі в очереті, птах на мить замовкає, ніби прислухається, а потім скрикує знову.
    Особливо часто чути його наприкінці весни, коли настає шлюбний період.
    Іноді деркач так захоплюється своїм співом, що втрачає пильність. І тоді до нього можна підійти зовсім близько.