Червоногруді гості зими

     Для снігура, мешканця холодної Півночі, наш зимовий ліс — справжній теплий край. Легкий морозець приємно лоскоче пір’ячко, навколо вдосталь смачної горобини, а місцеві ворони й горобці аж дзьоби роззявляють — заздрять модному вбранню червоногрудих красенів.

     У плодах і ягодах для снігура найсмачніше — зернятка. Полюбляє він також насіння дерев і трав. Улітку додає до меню зелені вітаміни: ласує листям кульбаби, подорожника, салату, капусти.

 

 

    А взимку в снігура справжні делікатеси — горобина та бруньки плодових дерев. Якщо не поласувати цією смакотою, його червоні груди можуть утратити свій яскравий колір.

     Самочки снігура, мабуть, трохи заздрять своїй чоловічій братії: на відміну від червоногрудих красенів, у дам вбрання скромніше — сіреньке. Зате самці-снігурі вміють розважити подруг! Веселі пісеньки, гарні гілочки-подарунки, галантна поведінка — як тут не відчути себе справжньою снігуровою королевою?
    Коли самочка сидить на яйцях, турботливий супутник іноді й сам пообідати забуває — усе, що добуде, несе коханій.

     Хто з нас відмовиться від смачних котлет чи м’ясної підливи до каші? Малята-снігурята теж не проти поживнішої їжі. Тож батьки-снігурі на деякий час забувають, що вони вегетаріанці, й разом із зернятками та зеленню годують пташенят павуками й мушками. Аякже — дитина повинна рости!
    За літо пташенята виростають майже завбільшки з батьків і ледве вміщаються в затишному гніздечку серед гілок сосни чи ялини.

     Побачивши на снігу червоногруду зграйку, ми щиро радіємо, а садівники бурчать:
— Геть, капосні! Знову бруньки на яблунях поклюєте! Ось наставимо вам страшенних опудал!
    Та на сади снігурі налітають лише тоді, коли в лісах і парках зовсім нічого їсти.

    Снігур легко приручається й навіть у клітці співає, мов на волі. А ще вміє наслідувати різні звуки — майже як папуга. Колись для снігурів навіть існували справжні музичні школи. Майстри навчали пташок за допомогою свищиків і сопілок, привчали слухати щиглів та канарок, щоб повторювати їхній спів. Найздібніші «учні» могли виспівувати по кілька мелодій і коштували дуже дорого.

По сторінках журналу «Професор Крейд»

Таємниця ведмежої сплячки

     Усім добре відомо, що взимку деякі тварини впадають у сплячку: зручненько вмощуються у своїх домівках і до самої весни бачать солодкі сни. Так роблять і ведмеді. Але чому вони такі сплюхи й чому по кілька місяців проводять у дрімоті?
     Усе дуже просто. Ведмеді — надзвичайно великі тварини. Милі маленькі ведмежата швидко підростають і перетворюються на сильних хижаків. Тіло дорослого ведмедя — справжній велетень: до двох з половиною метрів завдовжки! Зрозуміло, що й важать такі тварини чимало. Залежно від виду маса клишоногого може становити від 150 до 350 кг. Та це ще не межа, адже деякі камчатські ведмеді важать до 700 кг.

    Уяви, як важко прогодувати такого велетня! А взимку шукати й здобувати їжу стає набагато складніше. Хоч ведмеді й хижаки, вони практично всеїдні. Завдяки доброму нюху можуть знаходити під снігом замерзлі ягоди або плоди. Та цього замало. Ані листя, ані улюбленого меду взимку не знайдеш. Щоб натрапити хоча б на якусь їжу, доводиться годинами блукати лісом. При цьому ведмідь і так ослаблений голодом, а пошуки часто завершуються невдачею. Звісно, можна спробувати харчуватися лише тваринною їжею, проте на такому раціоні ведмідь довго не протягне.

     Отже, сплячка пов’язана з нестачею їжі взимку. Саме тому ведмідь «обрав» такий хитрий спосіб пережити холодну пору — сон. Тривалість сплячки залежить від виду ведмедя та клімату, в якому він мешкає. Сон може тривати від чотирьох до шести місяців. Цікаво, що серед білих ведмедів узимку засинають лише ведмедиці з ведмежатами, тоді як самці продовжують ловити рибу й живитися нею.
    Під час сплячки їжа ведмедеві не потрібна. Але звідки ж він бере енергію? Вона накопичується у підшкірному жирі, який тварина нагуляє в теплу пору року. Крім того, під час сну організм ведмедя повністю перебудовується: ритм серця значно сповільнюється, а дихання стає рідкіснішим. Усе це дає змогу економити кисень у барлозі та зберігати запаси поживних речовин. До речі, за зиму ведмідь може втратити до половини власної маси тіла!

 

    Зимовий сон ведмедя досить чутливий — це радше дрімота, ніж глибокий сон. Його легко потурбувати, і тоді він швидко прокидається. Щоправда, буває дуже незадоволеним тим, що йому не дали виспатися. Такого розбудженого ведмедя називають ведмедем-шатуном, і він надзвичайно небезпечний.

Неповторна краса сніжинки

     «Чи бувають однакові сніжинки?»  - таке питання спало на думку підлітку Вілсону Бентлі, який працював на фермі в одному з американських штатів. Щоб довго не гадати, хлопець вирішив перевірити це на практиці. Спочатку він замальовував кожну сніжинку, розглядаючи її крізь старий мікроскоп. Та часто-густо тендітні кристали танули, не дочекавшись завершеного портрета.
    Тоді Вілсон вирішив фотографувати сніжинки. Вдалося це не одразу — на експерименти пішло аж два роки. Не дивно, що через цю чудацьку справу його прозвали «Сніжинкою»! Своїх крихких моделей він ловив на чорну оксамитову поверхню так, щоб тонкі промінці не ламалися, а фото встигало з’явитися раніше, ніж крижана красуня розтане.

     «Нехай усі переконаються, що поруч — неземна краса!» — думав майстер. За все життя Вілсон Бентлі створив понад 5000 фотографій сніжинок і довів: не буває двох однакових — кожна з них унікальна.
   

    Небесна геометрія сніжинок, яка так захопила Вілсона Бентлі, зацікавила й учених. З розвитком техніки сніжинки почали фотографувати під потужнішими мікроскопами, вивчати та робити нові відкриття. З’ясували, що сніжинки народжуються в хмарах із водяної пари, яку вітер підіймає високо над землею. Там пара перетворюється на крихітні льодяні кристалики.
Вони наростають навколо пилинок або дрібних часточок ґрунту, підхоплених вітром. У хмарі кристалики постійно рухаються: вітер їх перемішує, і, ніби танцюючи, вони поступово набирають своєї форми. 
    Складні візерунки з’являються тоді, коли на основних променях сніжинки наростають менші кристали різних форм.
    Якщо вітер заганяє хмару в найхолодніші шари атмосфери, там утворюються сніжинки у вигляді кристалів-стовпчиків. А пласкі шестикутні сніжинки формуються в нижчих і тепліших хмарах.
    У безвітряну погоду, коли така сніжинка, падаючи, обертається довкола своєї осі, мов балерина, з’являється ідеально рівний, симетричний візерунок.
  

    Якщо придивишся уважніше, переконаєшся: сніжинки бувають дуже різні — схожі на зірочки чи квіти, на манну крупу або льодяні голочки. Падаючи на землю, кожна з них долає довгий шлях. Дорогою вона змінює форму залежно від температури та напрямку вітру. Коли холодає, сніжинка «їжачиться», обростаючи новими кристалами; коли теплішає — кристалики злипаються, змінюючи візерунок.
    Перед відлигою в польоті можуть зліплюватися одразу кілька сніжинок — тоді ми кажемо, що сніг «лапатий». Саме з такого мокрого снігу найкраще ліпити снігову бабу.

    На сонці сніжинки виблискують, мов коштовності. А дехто з допитливих навіть помічає в цьому сяйві всі кольори веселки. Звідки ж у сніжинці веселка? Згадай: сніжинка — це кристал. А промінь сонця, потрапляючи в кристал, розкладається на райдужні барви.

 По сторінках журналу «Розумашки».

Святковий настрій тут! (Різдвяно-новорічна віртуальна книжкова виставка)

    Зима — це особливий настрій, коли хочеться тепла, казок і свят. Саме такий настрій дарують ці книги — веселий, добрий і чарівний. Їх приємно читати зимовими вечорами разом із батьками чи друзями, сміятися з героями й радіти маленьким дивам. Кожна історія наповнює серце святковою радістю та створює справжній різдвяно-новорічний настрій.

 

Коли зима грається: дивовижні витвори снігу й льоду

     Як тільки випадає сніг, перше бажання, яке виникає і в дорослих, і в дітей, — вибігти на вулицю, погратися в сніжки та зліпити сніговика. Та виявляється, такі зимові забави зовсім не чужі й самій природі.
    Вчені зафіксували дивовижне явище, яке має назву «снігові рулони». Це циліндри зі снігу, які вітер скручує так, ніби ліпить власні сніжки. Усередині вони порожнисті, зате зовні — міцні й щільні.

     Снігові рулони бувають дуже різними за розмірами: від крихітних, схожих на тенісний м’яч, до справжніх велетнів — 25–30 см у діаметрі та до 30 см завширшки. Їхній розмір залежить від сили вітру, «липкості» снігу та рельєфу місцевості. Найбільші рулони утворюються там, де вітер здуває сніг зі схилів пагорбів або інших височин.
    Здавалося б, що може бути дивовижнішим за ці снігові витвори? А природа має ще кілька козирів у рукаві.

     В Арктиці можна побачити неймовірно красиве явище — льодові квіти. Це крихітні кристали, що розквітають на поверхні тонкого молодого льоду. Вони з’являються лише за особливих умов — коли температура льоду й повітря відрізняється щонайменше на 20 °C.

     А на березі одного з озер у США сталося справжнє диво — там утворилися тисячі ідеально круглих льодових куль. Здавалося, ніби таємничий чарівник зліпив їх за одну ніч. Насправді ж течія та температура, близька до нуля, створили унікальні крижані кульки як на березі, так і під водою. Місцеві жителі охрестили ці утворення сніговими колобками.

    Через сильні морози озеро Мічиган перетворилося на справжнє море льодяних брил, а деякі водоспади взимку виглядають, як снігові кратери, ніби з іншої планети.
 

   

    Зима вміє дивувати. Варто лише придивитися — і морозні чудеса відкриються на кожному кроці.

Книги-ювіляри 2025

     Цього року ми відзначаємо особливі дати чудових дитячих книжок.
    Ці чотири книги — це історії про пригоди, дружбу, хоробрість і мудрість, які дарують тепло, сміх і фантазію всім читачам.
    Запрошуємо всіх дітей та батьків пережити пригоди героїв разом і відзначити їхні ювілеї!

Що робити, коли…тебе ображають

 Не тримай у собі.
    Якщо тебе ображають — мовчати не можна.
    Це не «дурниця» і не «просто жарти». Це — булінг, і з ним треба боротися.
    Подумай, кому ти можеш довіритися:
батькам, родичам, учителю, тренеру, шкільному психологу, другу або подрузі.
    З булінгом важко впоратися самому, тому говори про це.
    Звернутися по допомогу — це не соромно, це по-дорослому.
    Не звинувачуй себе й не шукай виправдань для тих, хто тебе ображає.
    Ніхто не має права тебе принижувати. Крапка.

Поговори з психологом.
    Психолог — не суддя і не «страшний дорослий».
    Це людина, яка тебе вислухає, допоможе розібратися в ситуації й поверне впевненість у собі.
    Не бійся зробити цей крок — іноді саме з розмови починається зміна.

Якщо тебе ображають удома.
    Якщо тобі боляче — не мовчи.
    Розкажи тому, кому довіряєш: родичам, другу або його батькам, учителю, шкільному психологу.
    Домашнє насильство — це злочин.
І ти не винен у тому, що хтось поводиться жорстоко.
Ти заслуговуєш на повагу, любов і безпеку. Завжди.

Якщо тебе принижує вчитель.
    Так, іноді жорстокими бувають навіть учителі.
    Якщо вчитель тебе принижує, погрожує або змушує мовчати — це неприпустимо.
    Не мовчи! Розкажи батькам, довіреним дорослим чи психологу.
    Поясни деталі — що саме відбувається.
    Бо різниця між «отримав зауваження за невивчений урок» і «вчитель налаштовує проти тебе клас» — величезна.
    Не намагайся воювати сам.
    Такі вчителі можуть перекрутити ситуацію і зробити вигляд, ніби ти — винен.
    Тому краще діяти з підтримкою дорослих.
    Якщо вчитель погрожує або ображає — фіксуй це.
    Запиши на диктофон або попроси допомоги в друзів. Докази мають силу, і дорослі не зможуть зробити вигляд, що нічого не сталося.

  Дзвони на гарячу лінію.
Немає поруч того, з ким можна поговорити?
Телефонуй на Національну дитячу гарячу лінію — це безкоштовно, анонімно й по-справжньому конфіденційно.

📞 0 800 500 225 — безкоштовно зі стаціонарного
📱 116 111 — безкоштовно з мобільного
🕛 Працює по буднях з 12:00 до 16:00.
Там тебе вислухають і допоможуть знайти вихід.
 

Пам’ятай: ти — цінність.
Ти важливий.
Твої почуття — справжні.
Ти заслуговуєш на повагу, добро і безпечний простір.
Не дозволяй нікому робити тебе меншим.
Говори. Шукай допомогу. Вір у себе.

Лось — велетень зі своїми секретами

    

    Лось - найбільший представник родини оленевих. 9 листопада 2017 року цю тварину внесли до Червоної книги України.
    Лось — справжній велетень. Через свої довгі ноги цей «лісовий володар» здається неповоротким. А втім, саме ними він здатен відбитися від цілої зграї вовків.
    Тварини можуть рухати своїми очима так, що, не повертаючи голови, помічають рух будь-яких об’єктів позаду себе.

   

     Інший дивовижний орган лосів — їхній ніс. Лось має унікальну здатність надзвичайно точно визначати розташування предметів у просторі. 
    Слух — ще один інструмент в арсеналі органів чуття парнокопитного. Він може повертати вуха у всіх напрямках і вловлювати звуки, що їх видають інші тварини, навіть за три кілометри.

    Лось — рослиноїдні тварина. Пережити холодні зими йому вдається завдяки тому, що він відгодовується у теплий період. Навесні та влітку основна його їжа — це листя дерев і чагарників, водяні рослини, трави, гриби. Лось щодня з’їдає до 23 кілограмів зеленого корму, який дістає навіть на висоті трьох метрів над землею або ж з-під води. Восени він починає споживати гілки,
хвою, кору.
    У першій половині зими харчується листяними породами дерев і чагарників, у другій половині - хвойними. Також тварина поїдає лишайники, знаходячи їх на деревах під час відлиги або на землі під снігом.

    Взимку цій тварині доводиться зносити лютий холод і ходити по глибокому снігу, тому лось веде спокійне життя, щоб якомога менше витрачати енергію та зберігати тепло. Також йому стає у пригоді добротна шуба. У великі морози тварина лягає в пухкий сніг так, що над ним стирчать тільки голова і загривок, - це скорочує тепловіддачу.
    Якщо висота сніжного покриву в місцях його проживання взимку не більша 30-50 см, лось живе осіло; там, де випадає багато снігу (70 см і більше) - на зиму здійснює переходи в менш сніжні райони, тому що прохарчуватися в таких умовах важко. А навесні, коли сніг починає танути, повертається назад.

     Цікаві факти про лосів.
Лосі не стадні тварини, по лісу бродять поодинці. Зазвичай вага їх складає від 300 до 600 кілограмів, але деякі особини виростають до 800 кілограмів.
    Лосі добре плавають і можуть пропливати до 20 кілометрів. А також швидко бігають, розганяючись часом до 55 кілометрів на годину.
    Узимку шерсть лося стає світлішою, ніж влітку, і виростає до 10 сантиметрів завдовжки.
    Вражають своїм розміром роги самців, які сягають 180 сантиметрів у розмаху й важать до 20 кілограмів. Щороку у листопаді-грудні лось скидає роги, а навесні вони виростають знову.
    Як і інші парнокопитні, вони люблять сіль. Якщо лосі знаходять природне джерело солі, із задоволенням вживають її у вигляді солоної води та солоного ґрунту. Також із задоволенням їдять гриби, навіть мухомори.

Місто. The City. Вивчаємо англійську

    Вирушаймо у веселу подорож вулицями міста! 
    У навчальних відео ви дізнаєтеся, як англійською буде школа, парк, магазин чи лікарня, і навчитеся розповідати про своє рідне місто. Повторюйте за героями, грайте у слова й вивчайте англійську легко та з усмішкою!

 

Чари для гарного настрою

     У казковому світі теж буває Хелловін — але там замість страшилок живуть усміхнені привиди, чарівниці з добрим серцем і веселі вампірики!
    Запрошуємо на віртуальну виставку, де панує доброта, магія та книжкові дива. Кожна книжка — це окрема історія про дружбу, прийняття, мрію й трішки чарівного безладу .

Що означають українські прізвища?

    Дослідники вважають, що українські прізвища — це справжній код, у якому захована інформація про рід, пращурів, заняття або походження, а також особливості зовнішності чи характеру родоначальника.
    Отже, кожне прізвище — це не просто слово, а маленька історія, що веде нас у минуле.
    Колись у людей не було прізвищ. Усі були просто Іванами, Петрами, Оксанами чи Марічками. Та коли таких імен стало забагато, люди почали додавати до них щось особливе — прізвиська, які згодом перетворилися на родові прізвища.
    Навіть у наш час найчастіше в Україні зустрічаються прізвища, що утворені від власних імен. Нащадків називали переважно за ім’ям батька, але іноді — матері чи діда.

 Від чоловічих імен

Це найбільша група українських прізвищ.
Наприклад:
Петренко — син Петра,
Іваненко, Іванчук — від Івана,
Антоненко, Антонюк, Олексієнко, Олексійчук, Яременко, Яремчук.

Від жіночих імен

У деяких родинах головною була жінка — розумна, сильна, працьовита. Саме від таких жінок походять прізвища:
Ганич (від Ганна),
Орищенко (від Оришка),
Мотрич (від Мотря).

Козацькі прізвища — гордість і дотепність народу

    Козаки були людьми хоробрими й винахідливими. Щоб заплутати ворогів і підкреслити свою вдачу, кожен козак обирав собі прізвисько — часто жартівливе або войовниче.
Так з’явилися прізвища:
Сірко, Непийвода, Довбня, Палій, Голота, Байда, Нетудихата, Загнибіда.
    У кожному з них — іскра козацької вдачі, гумору й волелюбного духу.

Від назв професій

    Багато прізвищ походять від занять та ремесел, якими славився рід.
    Якщо хтось був майстром — це відображалося в його прізвищі:
Коваль, Швець, Пекар, Мельник, Ткач, Гончар, Кравець, Пасічник.
    Такі прізвища розповідають про працьовитих людей, які своїми руками творили добро і користь для громади.

Від назв територій і місцевостей

    Дехто отримував прізвище від того, звідки походив або де жив.
Наприклад:
Полтавець — з Полтави,
Львівський — зі Львова,
Волинець — з Волині,
Чернігівець — із Чернігова.
    Такі прізвища допомагали одразу зрозуміти, звідки людина родом.

 Від національностей та народностей

    Іноді прізвище вказувало на походження або етнічну приналежність.
Так з’явилися прізвища:
Турок, Поляк, Німченко, Сербин, Венгрин, Грузин, Литвин.
    Такі імена розповідають про давні подорожі, знайомства й змішані роди.

     Тож українські прізвища — це справжній літопис народу, написаний у словах. Вони зберігають пам’ять про наших пращурів, їхні характери, професії, місця, де вони жили, і навіть про жарти, якими вони любили підписувати своє життя.

Перевір свої знання, зіграй у вікторину: