Мопс, який хотів стати…

    Хочете потішити свою малечу чудовими оповідками про веселі пригоди маленького мопсика? Тоді читайте серію книг «Мопс, який хотів стати...».
    Про авторку Беллу Свіфт мало інформації. Відомо, що вона була редактором та видавала літературні примірники під різними псевдонімами. На цей час з родиною проживає у Лондоні. Обожнює свого кота, котрого вважає членом сім'ї, але мріє завести собаку! Любов до тварин виливається на сторінки її творів. Смішні витівки та цікаві походеньки мопса на ім'я Пеґґі не раз змусять посміхнутися читачів.

Модна книжка для дівчаток

 

    Всіх дівчаток вітаємо з Міжнародним днем дівчаток! Не поспішайте дорослішати, будьте  активними, веселими, ганяйте м’яч у дворі і грайте в ляльки, час швидкоплинний – насолоджуйтеся! Чернігівська обласна бібліотека для дітей пропонує добірку цікавих книг для та про дівчаток:

 

Бабусю й дідуся я поважаю…

    Тихо та непомітно падає листя з дерев, відчутна вранішня прохолода – так до нас приходить осінь. Мабуть, недаремно старість людини ще називають осінню життя, саме тому щороку 1 жовтня у світі відзначають Міжнародний день людини похилого віку .
    Дідусі і бабусі – це жива мудрість, неписана історія нашого роду, досвід, отриманий від них у спадок, залишається золотим набутком на все життя. Саме наші бабусі і дідусі є творцями легенд, казок, прислів’їв та приказок. Як дерево тримається на корені, так і кожен рід тримається на найстарших його членах, бо саме вони мають великий досвід життя і допомагають молодим.
    Перевір себе, як ти знаєш приказки про бабусь та дідусів, зіграй у гру:

Школа. School. Вивчаємо англійську

    Прийшла осінь. Діти пішли до школи. Які ж речі потрібно покласти в рюкзак? Яке шкільне приладдя потрібне для навчання?
    Вивчаючи особливості мови разом зі своїми дітьми, батьки подають хороший приклад, демонструють, що це дійсно важливо. Звичайно, дитина і сама може вчитися, оскільки зрозуміє сенс простих картинок і вправ. Малюк краще засвоює матеріал, коли вивчає англійську разом з батьками.
    А як шкільне приладдя звучить англійською мовою дізнавайтеся з пізнавальних відео та веселих пісень:

Заморські фрукти

 

    Бібліотечний кіт Кекс, між іншим, великий ласун. Він дуже любить куштувати всякі фрукти. Соковиті яблука та сливи, персики, абрикоси. Але до вподоби йому й заморські фрукти - банани, авокадо, ківі та ананаси. І от що кота Кекса зацікавило найбільше: якщо яблука та сливи можна побачити й у бабусі на подвір’ї, та навіть ті, хто ніколи не був у селі, точно знають, як вони ростуть, то з фруктами заокеанськими все набагато складніше. Хоча, звичайно, ніхто не думає, що вони ростуть прямо на полицях супермаркету. Чи все ж таки хтось так думає?

    Якщо запитати дітей, чи бачили вони банани, чи куштували ці солодкі плоди у яскраво-жовтій шкірці, то більшість, звичайно, скаже «так». А от як вони ростуть? І так само більшість з упевненістю відповість - звичайно, що на пальмі. Але, насправді, це зовсім не так.
    Адже банан - це не дерево, а трава. Так-так, дуже велика трав'яниста рослина,яка може бути заввишки навіть п’ять метрів та з товстим стовбуром, що нагадує пальму, який сягає деколи 20 см в обхваті.
    Плоди цієї диво-рослини, тобто власне банани, кріпляться своїми «ніжками»- держачками до стовбура «пальми» і ростуть гронами, «носиками» догори. А не звисають донизу, як це часто можна побачити на малюнках.
    Домівкою рослини є тропічний ліс Південно- Східної Азії. Там дуже тепло та волого. У нашій країні банани не ростуть, оскільки немає необхідних умов. Бо при температурі + 16 градусів банани значно сповільнюють свій ріст, а якщо температура стає нижчою за + 10 - узагалі відмовляються рости.
    Так що, допоки не придумали, як умовити рослину перестати боятися холоду, прийдеться ласувати бананами з інших країн.

     Ківі - це молодий фрукт, з’явився тільки в середині XIX століття в результаті окультурення китайської ліани Actinidia deliciosa садівником-аматором з Нової Зеландії Олександром Еллісоном.

 

    А ще цікавішими є справи з тим, як росте ананас. Цей екзотичний фрукт потрапляє до нас із далеких країн Південної Америки - Парагваю та Аргентини. Тобто, задля того, щоби потрапити на наші столи, ананасам приходиться подорожувати аж через океан. А ростуть ті смачні та соковиті фрукти з яскраво-жовтою м’якоттю, що надійно захищена зовні досить твердою та ребристою шкіркою, ну, майже, як наша капуста! І ще плід ананаса чимось дуже подібний на соснову шишку. Тільки ті «шишки» важать від двох до п’ятнадцяти кілограмів.
Птахам чи білочці вже точно таке чудо не зірвати та в дупло не заховати.
    Ананаси вирощують на плантаціях. У них низьке стебло та довге колюче листя. Для того, щоб зібрати достиглі фрукти, їх необхідно фактично вирубати з кущика, у якому вони ростуть. Робітники плантацій використовують для цього спеціальні довгі ножі-мачете.

     Ще один цікавий факт про ананаси. Виявляється, що в багатьох удома ростуть їхні далекі родичі. Бо ананас є рослиною родини бромелієвих. Багато хто, певно, бачив у своїх мам чи бабусь такі дивні рослини з кольоровим чи то навіть сірим листям, які мають колючі краї і цвітуть дивовижними, навіть подекуди зовсім «неземними» квітами. Які радше нагадують рослини з фантастичних фільмів. Кольори та форми квітів бромелії настільки різноманітні, що деколи навіть дивуєшся, що всі ті рослини є з одної родини. Як, власне кажучи, що й ананаси є їхніми родичами. Тому цілком реально, що ананас можна спробувати виростити дома у квітниковому горщику.

     Авокадо,(Persea americana), - дерево родини лаврових. Походить із Центральної Америки. Вирощується в зоні тропіків. Плоди їстівні, смачні, грушоподібні, із кісточкою всередині.

     М’якуш  багатий на жири. Його часто мажуть на хліб або роблять мексиканську страву гуакамоле (суміш перетертого авокадо, помідорів, перцю), котру використовують як пасту на хліб або для обмакування. Народи Східної Азії споживають як десерт або як фрукти. Українці у США кажуть на авокадо «зелене сало».

Морське диво

 

    Сьогодні, любий друже, я, бібліотечний кіт Кекс, хочу розказати тобі про дивовижних створінь: дельфінів. Дельфіни зовсім не риби. Вони, так само як ти і я, - ссавці. Хоч і за виглядом це – дуже великі риби, насправді вони є ссавцями, бо мають кров, теплу і червону, і годують своїх малят молоком. Дельфіни живуть майже в усіх морях і океанах нашої планети: від найбільш північних холодних вод до Червоного моря. Деякі їх види мешкають у річках, як-от рожеві дельфіни Амазонки.

Рожевий дельфін

    Дельфіни — завзяті мандрівники,вони запливають навіть у крижані води Арктики та Антарктики. Але особливо полюбляють теплі морські хвилі. У Чорному морі живуть два їх різновиди — афаліни та дельфіни-білобочки. 

Афаліна

    «Мова» афалінів має 17 різних звуків. Тому, купаючись у Чорному морі, не дивуйся, раптом почувши гавкіт. Це дельфіни сперечаються між собою або наздоганяють здобич. За обідом вони нявчать, а шукаючи смачну рибку чи затоплені кораблі, риплять, наче старі двері.

Дельфін-білобочка

    Дельфін-білобочка користується 19 різними сигналами. Один із них нагадує пістолетний постріл. Тож дельфін міг би озвучувати ковбойські фільми.

Як і людські діти, дельфіни народжуються з розплющеними очима, розвиненим нюхом і слухом. Ще й достатньо рухливі, щоби відразу слідувати за матусею. Їм же треба піднятися на поверхню, щоби зробити перший у житті вдих. Мама-дельфін теж годує своє маля молоком. Але, на відміну від немовлят, дельфіненята протягом першого місяця зовсім не сплять. Не сплять і їхні мами, змушені стежити за своїми «крутями» і «вертями».

    Дельфіниха — дуже любляча мати. Але якщо малюк каверзує, може покарати непослуха. Наприклад, притискаючи мордочкою до дна, тримає його «в кутку» півхвилини або виштовхує на якусь мить із  води. Знатиме, як пустувати!

Улюблені ласощі дельфіна — свіжа риба:  камбала, скат і кефаль. За добу може з’їсти її майже три відра! І не полінується підскочити з води навіть на п’ять метрів, побачивши смакоту в руках дресирувальника.

    Водити за носа дельфіна навіть не намагайся! Тим паче, що ані носа, ані дзьоба він не має. А симпатичну мордочку прикрашає виріст — рострум, який допомагає тварині орієнтуватися у воді. Дельфін постійно посилає звуковий сигнал — ультразвук що допомагає оцінити відстань до корабля чи косяка риби. А рострум вловлює його відлуння що відбивається від перешкоди. Так дельфін дізнається про навколишній світ.
     Не кожному вдасться спокійно заснути поміж хвиль. Тож дельфіни вигадали власний спосіб відпочинку. Доки ліва частина мозку дрімає -  права пильнує, що відбувається навколо. Тому не дивно, що одним оком тварина дивиться, а  іншим — спить.

    Хоча дельфіни живуть у воді, та дихають, як і ми, повітрям. Воно потрапляє в легені через дихальце на тім’ячку. Тому дельфінові доводиться підніматися на поверхню, аби вдихнути нову порцію повітря. Затримати подих він може аж на 15 хвилин! Адже пірнати за здобиччю доводиться іноді на велику глибину.
    Тому люди спеціально їх навчають, і дельфіни допомагають шукати і піднімати з дна океану чи моря затонулі речі. Драйвером-рекордсменом є дельфін Таффі, який пірнув на глибину 275 м! Також вони працюють провідниками водолазів і – уяви! – морськими листоношами.
    Дельфін часто супроводжує кораблі в морі А оскільки за годину може пропливти 50 кілометрів, то легко наздоганяє судно. 

    Дельфіни — чудові лікарі. Існує навіть ціла наука — дельфінотерапія. Хвостаті медики лікують дорослих та дітей від нервових розладів. Піґулки вони не пропонують, просто граються і спілкуються зі своїми пацієнтами та катають їх на спині. А на прощання обов’язково цілують у щоку.

     Агент 007? Ні! Це — дельфін 008! Розвідка різних країн давно використовує дельфінячий спецназ. Їх навчають стріляти зі спеціальної зброї, що кріпиться на рострумі, та шукати шпигунів. А також знаходити під водою вибухівку та залишати маячки в місцях, де зустрінуть ворожий підводний човен. 

Дізнайся ще більше про дельфінів, перелянувши відео.

Синьо-жовтий колір нашої свободи

    День Державного Прапора України щорічно відзначається 23 серпня. Це важливе державне свято, яке символізує національну єдність, гордість та незалежність українського народу. У 2024 році цей день припадає на п’ятницю.
    Ідея відзначення Дня Прапора з’явилася не так давно, але швидко знайшла своє місце серед державних свят України. Офіційно День Державного Прапора було встановлено у 2004 році указом Президента України Леоніда Кучми. Ця дата була обрана не випадково — саме 23 серпня 1991 року група депутатів вперше внесла синьо-жовтий прапор до зали Верховної Ради України, що стало важливим кроком у процесі здобуття незалежності.
    День Державного Прапора — не просто офіційне свято, а символ національної гідності та незалежності, що має глибоке значення для кожного українця. Синьо-жовтий прапор став символом боротьби за свободу і незалежність, особливо в сучасний період, коли Україна відстоює свою територіальну цілісність. Цей день нагадує нам про важливість національної єдності та про те, що кожен з нас є частиною великої та могутньої країни.
    Вшанування прапора — це спосіб виразити нашу солідарність і повагу до всіх тих, хто боровся і продовжує боротися за мир і процвітання нашої держави. Отже, День державного прапора України — це не лише історична пам’ять, але й жива традиція, що надихає та об'єднує українців на шляху до світлого майбутнього.

 

Най-най-най-най-прудкіші

 

    У природі є багато цікавих істот, які здатні захопити уяву своїми неймовірними здібностями, а саме вмінням дуже швидко рухатися. Мені, бібліотечному котові Кексу, стало дуже цікаво: а хто ж серед тварин найпрудкіший? А вам це цікаво? Давайте дізнаватися  разом.

Най-най-най-най-прудкіші від користувача Молодший відділ

Чари підводних глибин

 

    Поглянь на глобус: понад дві третини поверхні Землі займають моря й океани. Вони сполучаються протоками й разом утворюють Світовий океан. Його безкраї простори завжди вабили людину, а підводний світ своїми численними багатствами притягував, наче магніт, і допитливих учених, і відчайдушних авантюристів. У Світовому океані зародилося життя. Там живе більш ніж половина всіх відомих на Землі живих істот!

    Існує близько 13 000 видів риб, що живуть у морі! Моря, як і країни, бувають холодні й теплі. Деякі риби живуть у більш холодному відкритому морі, далеко від берега. Інші - у теплих і невеликих тропічних морях. Багато тропічних риб мають чудове яскраве забарвлення й різноманітні малюнки.

    Рибу-пилку називають так через довгий, усаджений гострими зубцями кістяний «ніс», потрібний їй для того, щоб викопувати з морського дна всіляку живність. Утім, якщо загрожує небезпека, зубастий «ніс» стає грізною зброєю.

 ...Оповивши хвостом стеблинку водорості, завмерла дивна рибка з головою, точнісінько як у казкового горбоконика. От її й назвали морським коником. Коні бувають різної масті - гніді, булані, вороні. А морський? У нього свого постійного кольору немає. Сяде на буру водорість - сам стане бурим, сяде на зелену - позеленіє. 

 

    Поруч із морським коником живе інша рибка - тоненька й довга. Хвостик - гострий, носик - гострий. От її й назвали рибою-голкою. Хоч вона й «голка», а вколоти нікого не може - м’яка.

    Кит - найбільша у світі тварина. Китова паща немов би перегороджена безліччю рогових пластинок з бахромою по краях – китовим вусом. Набере кит у рот води, потім через вус її процідить. Вода виливається, а дрібні рачки, рибка залишаються. Кит, хоч і живе у воді, - зовсім не риба, а звір-ссавець. 

 

    Кашалот - теж кит, тільки зубастий. Вусів у нього немає, зате є величезні зубища, якими хапає здобич - кальмарів і восьминогів.

     Дельфіни - теж зубасті кити, тільки значно менші. Це - найрозумніші морські тварини. Дресировані дельфіни виступають у морських цирках: весело стрибають через обруч, грають у «баскетбол»,танцюють, катають на спині дресирувальника. Вони - чудові плавці: легко обганяють швидкохідні судна. І ніколи не залишать родича в біді: пораненому або хворому допомагають плисти, підтримуючи на поверхні, щоб міг дихати. Бувало, що дельфіни рятували й людей.

     Живуть у морі й люті хижаки - акули: бувають зовсім маленькі, розміром з олівець і вагою 200 г, а є величезні - до 20 м завдовжки, вагою до 20 тонн. Акула вловлює запах крові на відстані 2 км, може почути навіть серцебиття людини.

    Там, де промені сонця пробиваються крізь водяну товщу, добре видно дно. Тут дуже красиво! Навіть квіти ростуть - яскраві, з довгими пелюстками. Та насправді це - не квіти, а тварини-актинії. Їхні «пелюстки» - пекучі, як кропива, щупальця. Усередині «чашечки» - рот. Ловитиме рибка ґав, зачепить «пелюстку» - і негайно потрапить на обід актинії. Актинії на дні стоять нерухомо, тільки щупальцями ворушать. Але можуть і подорожувати.

    По дну плазують молюски у своїх вигадливих раковинах. Актинія чіпляється до такого будиночка та їде...
    Знайде рак-самітник порожню раковину - от і добре, чудовий будинок, саме за розміром! І оселиться в ньому - тільки клешні й вуса стирчать. Так, разом із хаткою й актинією, і подорожує. А підросте, дім йому стане замалий - він знайде інший, більший...

    За молюсками полюють яскраві морські зірки. Побачать раковину, обхоплять її, променями відкриють стулки й виїдять мешканця...
    Море ховає ще так багато таємниць, і, може, саме ти відкриєш одну з них?!

 

Польоти без крил

    Людиною в усі часи рухало прагнення осягнути незвідане, розширити межі своїх можливостей, піднятися в повітря й полетіти, як птах. Це сьогодні для нас літак чи гелікоптер - звична річ. А раніше...

Брати Монгольфʼє 

     «Швидше приготуй побільше шовкової матерії, мотузок і ти побачиш одну з найдивовижніших у світі речей», - таку записку одержав у 1782 році Етьєн Монгольфʼє, власник паперової мануфактури у Франції, від старшого брата Жозефа. Послання означало, що нарешті знайдено засіб, за допомогою якого можна піднятися в повітря. Цим засобом була наповнена димом оболонка. Після багатьох експериментів Монгольфʼє побудували величезну повітряну кулю діаметром понад 10 метрів, яку назвали аеростатом. Демонстрація його відбулася 5 червня 1783 року в присутності великої кількості глядачів. Куля шугонула вгору. Протокол, скріплений підписами посадових осіб, засвідчив усі деталі події. Офіційно було зафіксовано винахід, що відкрив шлях  повітроплаванню.

    Знаменний момент, коли з’явилися повітряні кулі, розбурхав суспільство. Людям не терпілося побувати в небі. Ризик польоту людей був великий, тому першими повітроплавцями стали тварини. Перший політ з живими істотами на борту стався в Парижі в Версалі 19 вересня 1783, де крім сотні тисяч людей головним глядачем став король Людовик XVI.

    На очах у всіх повітряна куля піднялась в повітря на борту з вівцею, куркою і качкою. Виріб об’ємом 1200 м3, вагою 400 кг знаходилась в польоті 10 хвилин. Для його руху знадобилося 2 пуди соломи і 5 фунтів вовни. Упевнившись в тому, що тварини нормально перенесли політ і перебування на висоті, було прийнято рішення відправити в подорож по безкрайніх небесним просторам людей.

    Вперше в історії польотів на повітряних кулях випробувати на собі всі принади повітроплавання зважилися Пілатр-де-Розьє і маркіз д’Арланд. Політ відважних небесних мандрівників, подарований Монгольф’є, стався в 1783 році 21 листопада близько 14:00 в саду замку ла-Мюет (Передмістя Парижа). Аеростат вознісся вгору на 1000 метрів від землі і пролетів 9 км, радуючи глядачів 25 хвилин. Подолавши відстань через Сену, мандрівники приземлилися на пагорбі Бют-о-Кай. Пілатр-де-Розьє і маркіз д’Арланд стали національними героями, а прізвище Монгольф’є назавжди закарбувалася в історії.

    Минуло багато років - винахід братів Монгольфʼє було вдосконалено. Від самого початку розвитку аеростатів пілоти прагнули піднятися вище, пролетіти далі й протриматися довше в повітрі. Так виникло спортивне повітроплавання. Складність його полягає в тому, що куля летить лише в тому напрямку, куди дме вітер, і немає жодних додаткових можливостей маневрувати. Пілот повинен вміти точно розрахувати, у який момент, у якому місці та з якою швидкістю зайняти потрібну висоту.

    Щороку в усьому світі проходять повітроплавальні фестивалі й змагання. Центр українського повітроплавання - місто Камʼянець-Подільський, де проводять змагання й показові польоти пілотів на повітряних кулях. У жовтні 2014-го тут пройшла Міжнародна фієста, присвячена 230-літтю повітроплавання в Україні.