Мандруємо Європою: у гостях у Бельгії

     Чи замислювалися ви коли-небудь, чому на багатьох прапорах, будинках і навіть на деяких документах ми бачимо синє полотно з дванадцятьма золотими зірками? Це — прапор великої європейської родини!
    Щороку 9 травня ми святкуємо День Європи. Але що це за день і чому він такий важливий для нас? Давайте розбиратися разом! 

Що таке День Європи?

    Це день народження нашої спільної мрії про мир і дружбу. Багато років тому європейці вирішили: замість того, щоб сперечатися, краще допомагати один одному, ділитися знаннями та разом будувати майбутнє.

День Європи — це про:

• Дружбу: Ми різні, розмовляємо різними мовами, але ми поважаємо один одного.
• Відкриті кордони: Можливість подорожувати, навчатися та знаходити друзів у будь-якому куточку континенту.
• Спільні цінності: Це коли кожен має право бути почутим, а добро і справедливість — найголовніші правила.

 Чому Україна святкує цей день?

    Тому що Україна — це серце Європи! Ми маємо спільну історію, культуру та спільне прагнення до свободи. Святкуючи цей день, ми кажемо всьому світу: «Ми — частина великої родини, ми любимо свій дім і хочемо, щоб він був щасливим».

Наша перша зупинка — дивовижна Бельгія!

    Європа складається з багатьох країн, і кожна з них — унікальна. Щоб краще зрозуміти наших сусідів, ми вирішили щоразу знайомити вас із новою країною.
    Сьогодні ми відкриваємо двері до Бельгії. Це країна, де знаходиться «столиця» всієї Європи — місто Брюссель. Саме там приймаються найважливіші рішення для всього нашого континенту.

Віртуальна мандрівка: Відкриваємо Бельгію!

    Хочете побачити Бельгію на власні очі, не виходячи з дому? Наша інтерактивна презентація вже чекає на вас просто тут, на сторінці!
    Це не просто картинки — це справжній квест! Натискайте, гортайте та дізнавайтеся:
1. Чому бельгійці так пишаються своїм шоколадом? 
2. Як виглядає Атоміум — величезна модель молекули, в яку можна зайти всередину? 

Влаштовуйтеся зручніше та починаємо нашу мандрівку.

Яка європейська країна вам подобається найбільше? Пишіть у коментарях, і, можливо, наша наступна подорож буде саме туди! 

Хрущ: життя від личинки до жука

 

     Хто ж то гуде за вікном, наче літаки-винищувачі?
    Знайомся — це сім'я хрущів. Та не думай, що вони схожі, як брати-близнюки! Образяться! 

    Так, мармуровий хрущ виглядає, мов шматочок мармуру, завдяки білим лусочкам на тілі. А його родич волохатий хрущ — наче мамонт — увесь заріс густими довгими темними волосинками. Що ж то за родичі, такі несхожі між собою? Не дивуйся! Ти не сплутаєш їх ні з ким. Вуса всіх хрущів закінчуються пластинками. Завдяки ним ці комахи отримали назву пластинчатовусі. У родині хрущів ще багато сімейних таємниць.

   Хрущеві ясла

    Певно, матуся-хрущ дуже здивувалася б, заглянувши під землю та побачивши юрбу світлих, схожих на черв’ячків личинок.

     Невже це мої дітки? Дійсно, між корінням рослин справжній дитсадок. Адже кожна самка хруща відкладає до 70 яєчок, із яких того ж року народжуються личинки. Вони зовсім не схожі на батьків. Та їм до того байдуже. Поряд вже братики та сестрички святкують другий і третій день народження. Живуть личинки хруща у ґрунті 3-4 роки. Цілими днями жують і жують, набиваючи черевце. Особливо полюбляють корінці кущів та дерев. Іноді рослини навіть гинуть через малих ласунів.

     Кілька разів на рік личинки-модниці скидають набридлі тісні шати і тішаться новенькою шкіркою. Адже стара вже замала і рости не здатна.

 Міс лялечка

    «Але як же личинка стає хрущем?» — запитаєш ти.

     Це справжнє чарівне перетворення. В кінці року личинка готує собі «земляну колисочку». Вмощується у ній та починає старанно вити довкола себе тонкі ниточки. Мов модельєр, лаштує зручний «комбінезон». Замотується в нього так щільно, що навіть шпаринки не залишається. І личинка перетворюється на лялечку. Якщо уважно придивитися до неї, то помітиш на «комбінезоні» майбутні крильця, ніжки та вусики. А десь за місяць чи півтора з лялечки вже виповзає дорослий жук, що майже вдвічі менший за личинку.

Т-с-с-с... тиха година - зима!

    Зимують молоді хрущі у землі. Мабуть, сплять і мріють піднятися в небо. Але не все одразу! Коли жук з’являється з лялечки, його покрив тіла ще зовсім м’який. Із часом він підсихає і стає твердим хітиновим панциром. Та лише весною жуки залишать схованки і розправлять крильця для першого польоту.
    Голову хрущ може лише піднімати та нахиляти. А от подивитися на крильця справа і зліва не зможе ніколи.

Крилата фабрика парфумів

    Товсті ошатні крила, що вкривають спину жука, виконують захисну функцію. Під ними хрущ ховає тоненькі прозорі крильця, за допомогою яких літає. Якщо обережно підняти їх, то побачиш невеличкі отвори — дихальця. Ними жук дихає. Тож ніс йому не потрібен. А от запахи хрущ відчуває за допомогою вусиків. Так самець «винюхує» обраницю.

     Вона огортає себе спеціальними парфумами-ферамонами, які допомагають розшукати її навіть уночі.

 

     Із точки зору хруща  люди саджають дерева та полуницю, щоб улаштувати личинці смачне життя. 
    Хрущі зметикували, що у садках буде для личинок безліч поживних корінців, тож частенько відкладають яєчка саме там.
    Для дорослих хрущів молоденькі пагони яблук та слив — делікатес. Вони з’їдають також молоді недозрілі яблука та сливи і нищать майбутній врожай. Струсити хруща буває справою нелегкою, адже на всіх лапах він має чіпкі кігтики, якими міцно тримається за дерево.
    Багато тварин вважають, що хрущі й личинки — справжні ласощі. Особливо полюбляють їх граки та летючі миші. Але й інші тварини, якщо спіймають хруща, теж не відмовляться покуштувати. Навіть ведмеді, їжаки та коти із задоволенням наминають за обидві щоки.

По сторінках журналу «Професор Крейд»

10 ігор з дітьми на Великдень

    Великдень - це час традицій та зустрічі родини. Це ще одна можливість провести час разом і створити спогади на все життя. 

    Пропонуємо  додати до вашого звичного плану - трохи традиційних та веселих ігор. Зібрали для вас 10 чудових великодніх ігор - простих, теплих і родинних. Тут і трохи традицій, і трохи руху, і багато сміху. Усе, щоб побути разом, створити спогади й наповнити свято увагою один до одного. 

    Обирайте свою гру і грайте, як підказує серце.

Книжковий подарунок, що відкриває мрії

     Іноді буває сумно, іноді — нудно, а іноді так хочеться опинитися у зовсім іншому світі… І саме тоді на допомогу приходить книга.
    2 квітня відзначають Міжнародний день дитячої книги — у день народження казкаря Ганса Крістіана Андерсена. Його історії доводять: навіть у складні моменти добро, надія і віра в диво завжди поруч.
    Це свято нагадує всім нам: книга може стати справжнім другом — вислухає, підтримає, розрадить і подарує нові сили.
    Запрошуємо вас у подорож віртуальною книжковою виставкою «Книжковий подарунок, що відкриває мрії».
    Ці книги надійшли до нашої бібліотеки завдяки Українському інституту книги — як щирий подарунок для кожної дитини. У них — сміх і пригоди, дружба й мрії, відповіді на важливі запитання та теплі історії, які підтримають у різні моменти.
    Тож відкривайте книги, знаходьте свої улюблені історії й пам’ятайте: у кожній з них живе світ, який чекає саме на вас.

Маленька пташка з великим серцем — вільшанка

     Хочеш побачити вільшанку? Тоді візьми лопату і вирушай разом із батьками до саду. Поки ти копатимеш землю, десь між гілками може тихенько спостерігати маленька пташка — вільшанка. Вона уважно дивитиметься, чи не з’явився у свіжій землі черв’ячок.

     Та навіть помітивши здобич, пташка не поспішає на землю. Вільшанка дуже обережна, тому спочатку переконається, що навколо безпечно.

     Привабити її можна й до годівнички. Особливо полюбляє ця пташка вівсяні пластівці.

 Пісня з «рипом»

    Ще в лютому в лісі або в зарослому парку можна почути мелодійну пісню вільшанки — родички солов’я. Самці, які першими повертаються з теплих країв, своїм співом позначають зайняту територію.
    Найголосніше вони співають тоді, коли повертаються самочки — так птахи намагаються привернути їхню увагу.
    Пісня вільшанки дуже цікава: починається вона звуками, схожими на скрип незмащеного воза, а закінчується дзвінкими мелодійними нотами.
    Особливо красиво співає вільшанка, сидячі на маківці дерева, відразу ж після сходу чи заходу сонця, «на зорях»  - звідси й друга назва цього птаха – зорянка.

Що їсть вільшанка

    Улюблена їжа цієї пташки — черв’яки.
    Та її раціон значно ширший. Вільшанка також поїдає: жуків, павуків, молюсків, дрібне насіння, ягоди.

Співоча парочка

    Самець вільшанки дуже гарно залицяється до своєї обраниці. Він приносить їй різні пташині ласощі, і вони разом їх поїдають.
    Навесні самочка починає будувати гніздо. Воно може бути:просто на землі, у кущах, під корінням дерева, або під каменем. Своє житло пташка вистилає сухими травинками, мохом, кінськими волосинами, а іноді навіть м’якою козячою вовною.

 Хто в яйці сидить?

    Вільшанка висиджує свої світло-рожеві яйця з іржаво-бурими цяточками. Іноді серед них може опинитися й «підкидьок» — яйце зозулі.
    Навіть коли з такого яйця вилуплюється велике зозуленя, пташка не покидає його. Вона продовжує піклуватися і годувати малого ненажеру.

 

Добросердна пташка

      Природа наділила малу пташину добрим серцем: побачить чуже пташеня, що пищить у гнізді голодне, — нагодує, ще й під свою опіку візьме, якщо те — сирота. Зустрінеться з хворою чи слабкою птахою — нагодує і її, для вільшанки «чужої біди не буває», допомагає, як може.

Веселий табун історій (Віртуальна книжкова виставка)

     Запрошуємо у захопливу мандрівку світом коней і поні — світом швидкого вітру, теплих сердець і справжньої дружби
    На сторінках книг оживають пригоди сміливих лошат і добрих поні, які долають труднощі, допомагають одне одному та навчають маленьких читачів турботі, співчуттю й відповідальності. Тут можна дізнатися багато цікавого про життя коней, їхні звички та характер, а ще — відчути подих степу й шум вітру у гриві.

Таємниці українських літер

     Український алфавіт формувався на основі старослов’янського письма. У нашій сучасній абетці 33 літери. І там повно особливостей.

     Буква А - перша не лише в українській абетці. У більшості алфавіту світу послідовність називання букв починається саме з А. Дивовижно: хоча звук [a] завжди був властивий українській мові, та в ній майже немає власне українських слів, які він починає. Крім авжеж, але й ах, решта слів на А іншомовного походження.

   Букву Ґ вперше додали до алфавіту ще 1619 року. Проте вже у 1933 році її було вилучено. А все тому, що в радянські часи українську мову максимально наближали до російської, а всі несхожості й особливості рубали під корінь. Після відновлення Україною незалежності літера Ґ повернулася до нашої абетки.

    Літера Ї – тринадцята в абетці. Особлива, бо такої немає ніде більше. Зрештою, без ї не буде слів «Україна» та «Київ». Для українців вона символ унікальності.

   Буква О – єдина літера в історії писемності, зовнішній вигляд якої не змінювався від народження. Вона є в усіх кириличних абетках (і в більшості некириличних теж).

   Важливо, що [ч] в українській літературній вимові твердий. Ні, ви не зрозуміли, він реально твердий. Дуже твердий. Твердіше не придумаєш. Це означає часто, а не чясто, чешеш, не чєшеш, чути, а не чюти.

   В українській мові найбільш уживаної є літера П. На цю літеру розпочинається 34303 слова.

     Найменш уживаною в українській абетці є літера Ф. На цю літеру існує лише 2737 слів.
    Кожна літера в абетці потрібна й важлива, навіть якщо це ь, що не позначає окремого звука, чи ї, яка передає поєднання двох звуків. «Найкрутіших» літер не існує, адже кожна має власну історію, своє призначення й досконалу форму.

Червоногруді гості зими

     Для снігура, мешканця холодної Півночі, наш зимовий ліс — справжній теплий край. Легкий морозець приємно лоскоче пір’ячко, навколо вдосталь смачної горобини, а місцеві ворони й горобці аж дзьоби роззявляють — заздрять модному вбранню червоногрудих красенів.

     У плодах і ягодах для снігура найсмачніше — зернятка. Полюбляє він також насіння дерев і трав. Улітку додає до меню зелені вітаміни: ласує листям кульбаби, подорожника, салату, капусти.

 

 

    А взимку в снігура справжні делікатеси — горобина та бруньки плодових дерев. Якщо не поласувати цією смакотою, його червоні груди можуть утратити свій яскравий колір.

     Самочки снігура, мабуть, трохи заздрять своїй чоловічій братії: на відміну від червоногрудих красенів, у дам вбрання скромніше — сіреньке. Зате самці-снігурі вміють розважити подруг! Веселі пісеньки, гарні гілочки-подарунки, галантна поведінка — як тут не відчути себе справжньою снігуровою королевою?
    Коли самочка сидить на яйцях, турботливий супутник іноді й сам пообідати забуває — усе, що добуде, несе коханій.

     Хто з нас відмовиться від смачних котлет чи м’ясної підливи до каші? Малята-снігурята теж не проти поживнішої їжі. Тож батьки-снігурі на деякий час забувають, що вони вегетаріанці, й разом із зернятками та зеленню годують пташенят павуками й мушками. Аякже — дитина повинна рости!
    За літо пташенята виростають майже завбільшки з батьків і ледве вміщаються в затишному гніздечку серед гілок сосни чи ялини.

     Побачивши на снігу червоногруду зграйку, ми щиро радіємо, а садівники бурчать:
— Геть, капосні! Знову бруньки на яблунях поклюєте! Ось наставимо вам страшенних опудал!
    Та на сади снігурі налітають лише тоді, коли в лісах і парках зовсім нічого їсти.

    Снігур легко приручається й навіть у клітці співає, мов на волі. А ще вміє наслідувати різні звуки — майже як папуга. Колись для снігурів навіть існували справжні музичні школи. Майстри навчали пташок за допомогою свищиків і сопілок, привчали слухати щиглів та канарок, щоб повторювати їхній спів. Найздібніші «учні» могли виспівувати по кілька мелодій і коштували дуже дорого.

По сторінках журналу «Професор Крейд»

Таємниця ведмежої сплячки

     Усім добре відомо, що взимку деякі тварини впадають у сплячку: зручненько вмощуються у своїх домівках і до самої весни бачать солодкі сни. Так роблять і ведмеді. Але чому вони такі сплюхи й чому по кілька місяців проводять у дрімоті?
     Усе дуже просто. Ведмеді — надзвичайно великі тварини. Милі маленькі ведмежата швидко підростають і перетворюються на сильних хижаків. Тіло дорослого ведмедя — справжній велетень: до двох з половиною метрів завдовжки! Зрозуміло, що й важать такі тварини чимало. Залежно від виду маса клишоногого може становити від 150 до 350 кг. Та це ще не межа, адже деякі камчатські ведмеді важать до 700 кг.

    Уяви, як важко прогодувати такого велетня! А взимку шукати й здобувати їжу стає набагато складніше. Хоч ведмеді й хижаки, вони практично всеїдні. Завдяки доброму нюху можуть знаходити під снігом замерзлі ягоди або плоди. Та цього замало. Ані листя, ані улюбленого меду взимку не знайдеш. Щоб натрапити хоча б на якусь їжу, доводиться годинами блукати лісом. При цьому ведмідь і так ослаблений голодом, а пошуки часто завершуються невдачею. Звісно, можна спробувати харчуватися лише тваринною їжею, проте на такому раціоні ведмідь довго не протягне.

     Отже, сплячка пов’язана з нестачею їжі взимку. Саме тому ведмідь «обрав» такий хитрий спосіб пережити холодну пору — сон. Тривалість сплячки залежить від виду ведмедя та клімату, в якому він мешкає. Сон може тривати від чотирьох до шести місяців. Цікаво, що серед білих ведмедів узимку засинають лише ведмедиці з ведмежатами, тоді як самці продовжують ловити рибу й живитися нею.
    Під час сплячки їжа ведмедеві не потрібна. Але звідки ж він бере енергію? Вона накопичується у підшкірному жирі, який тварина нагуляє в теплу пору року. Крім того, під час сну організм ведмедя повністю перебудовується: ритм серця значно сповільнюється, а дихання стає рідкіснішим. Усе це дає змогу економити кисень у барлозі та зберігати запаси поживних речовин. До речі, за зиму ведмідь може втратити до половини власної маси тіла!

 

    Зимовий сон ведмедя досить чутливий — це радше дрімота, ніж глибокий сон. Його легко потурбувати, і тоді він швидко прокидається. Щоправда, буває дуже незадоволеним тим, що йому не дали виспатися. Такого розбудженого ведмедя називають ведмедем-шатуном, і він надзвичайно небезпечний.

Неповторна краса сніжинки

     «Чи бувають однакові сніжинки?»  - таке питання спало на думку підлітку Вілсону Бентлі, який працював на фермі в одному з американських штатів. Щоб довго не гадати, хлопець вирішив перевірити це на практиці. Спочатку він замальовував кожну сніжинку, розглядаючи її крізь старий мікроскоп. Та часто-густо тендітні кристали танули, не дочекавшись завершеного портрета.
    Тоді Вілсон вирішив фотографувати сніжинки. Вдалося це не одразу — на експерименти пішло аж два роки. Не дивно, що через цю чудацьку справу його прозвали «Сніжинкою»! Своїх крихких моделей він ловив на чорну оксамитову поверхню так, щоб тонкі промінці не ламалися, а фото встигало з’явитися раніше, ніж крижана красуня розтане.

     «Нехай усі переконаються, що поруч — неземна краса!» — думав майстер. За все життя Вілсон Бентлі створив понад 5000 фотографій сніжинок і довів: не буває двох однакових — кожна з них унікальна.
   

    Небесна геометрія сніжинок, яка так захопила Вілсона Бентлі, зацікавила й учених. З розвитком техніки сніжинки почали фотографувати під потужнішими мікроскопами, вивчати та робити нові відкриття. З’ясували, що сніжинки народжуються в хмарах із водяної пари, яку вітер підіймає високо над землею. Там пара перетворюється на крихітні льодяні кристалики.
Вони наростають навколо пилинок або дрібних часточок ґрунту, підхоплених вітром. У хмарі кристалики постійно рухаються: вітер їх перемішує, і, ніби танцюючи, вони поступово набирають своєї форми. 
    Складні візерунки з’являються тоді, коли на основних променях сніжинки наростають менші кристали різних форм.
    Якщо вітер заганяє хмару в найхолодніші шари атмосфери, там утворюються сніжинки у вигляді кристалів-стовпчиків. А пласкі шестикутні сніжинки формуються в нижчих і тепліших хмарах.
    У безвітряну погоду, коли така сніжинка, падаючи, обертається довкола своєї осі, мов балерина, з’являється ідеально рівний, симетричний візерунок.
  

    Якщо придивишся уважніше, переконаєшся: сніжинки бувають дуже різні — схожі на зірочки чи квіти, на манну крупу або льодяні голочки. Падаючи на землю, кожна з них долає довгий шлях. Дорогою вона змінює форму залежно від температури та напрямку вітру. Коли холодає, сніжинка «їжачиться», обростаючи новими кристалами; коли теплішає — кристалики злипаються, змінюючи візерунок.
    Перед відлигою в польоті можуть зліплюватися одразу кілька сніжинок — тоді ми кажемо, що сніг «лапатий». Саме з такого мокрого снігу найкраще ліпити снігову бабу.

    На сонці сніжинки виблискують, мов коштовності. А дехто з допитливих навіть помічає в цьому сяйві всі кольори веселки. Звідки ж у сніжинці веселка? Згадай: сніжинка — це кристал. А промінь сонця, потрапляючи в кристал, розкладається на райдужні барви.

 По сторінках журналу «Розумашки».

Святковий настрій тут! (Різдвяно-новорічна віртуальна книжкова виставка)

    Зима — це особливий настрій, коли хочеться тепла, казок і свят. Саме такий настрій дарують ці книги — веселий, добрий і чарівний. Їх приємно читати зимовими вечорами разом із батьками чи друзями, сміятися з героями й радіти маленьким дивам. Кожна історія наповнює серце святковою радістю та створює справжній різдвяно-новорічний настрій.