Емоції. Вивчаємо англійську

    Усі люди – і діти, й дорослі – протягом дня переживають справжній калейдоскоп емоцій. Спочатку може бути весело, а потім – сумно. Інколи страшно, а згодом цікаво. Щоб краще розуміти одне одного, варто навчитися показувати й називати свої емоції.
    А як вони звучать англійською мовою дізнавайтеся з пізнавальних відео та веселих пісень:

Та перевір свої знання зігравши в гру:

Цікаві історії з Наталкою Сняданко

    20 травня святкує свій день народження українська письменниця та перекладач з німецькою, польської Наталка Сняданко. Її твори виходять не лише в Україні, але й за кордоном. За підтримки Ґете-Інституту переклала низку дитячих книг (історію про маленьку чарівницю Моллі Махлюй Керстін Фьолькнер та серію книг про близнюків і футбол Крістіана Тільманна).  Для дітей написала поки що одну книжечку – «Країна поламаних іграшок та інші подорожі».
    Пропонуємо послухати уривок з книги  «Країна поламаних іграшок та інші подорожі»:

Молодший відділ · Наталка Сняданко. Країна поламаних іграшок та інші подорожі

    Зацікавилися? Тоді гайда до Чернігівської обласної бібліотеки для дітей брати книгу та читати далі.

Рослини-їжачки

     Кактуси надають пустелі неповторного вигляду. Здається, немов таємничі інопланетяни привезли на Землю ці рослини. Особливо дивовижні пейзажі під час сходу та заходу сонця.

Де кактус зберігає воду?

    Стовбури для  кактусів стали справжніми резервуарами для зберігання запасу води від одного дощу до іншого. Волога з них випаровується так повільно, що рослина без проблем може дочекатися наступної зливи. А опадів у пустелі може не бути навіть кілька років. Та не зважаючи на це, кактуси протягом тривалого часу не гинуть без вологи, а просто зморщуються під пекучими променями сонця, наче дідугани.
    Коли нарешті пройде дощ, кактус напивається цілющої води, і до нього знову повертається життя.

Навіщо кактус озброївся колючками?

    Кактуси ростуть у спекотних пустелях, де дощі випадають вкрай рідко. Рослини з листям не могли б вижити за таких умов, бо пекуче сонце випаровувало б з них багато вологи. Але кактуси змогли пристосуватися до життя у пустелі, перетворивши листя на колючки. За допомогою шипів вони можуть не лише зберігати воду, а ще й видобувати її. Під час перепадів температури на кінчиках голок завжди збираються крапельки роси. Окрім того, колючки – це ще й потужна зброя кактусів для захисту від тварин, які хочуть ними поласувати.

Хто наважиться скуштувати кактус?

    У пустелі, де майже нема води, різні тварини із задоволенням з’їли б соковиті стовбури кактусів, наповнені рідиною, якби не голки. Єдина тварина, яка не боїться колючої зброї кактусів, - це верблюд. Він залюбки ласує рослинами-їжачками, навіть такими, голки яких сягають до 10 см.

Кактус-велетень.

    У Північній Америці є дивовижний ліс. Замість дерев там ростуть кактуси цереуси. Цей вид кактусів виростає до 20 метрів у висоту – вище п’ятиповерхового будинку, а вага кожного з цих гігантів вдвічі більша за вагу слона. У сутінках ці величні рослини-стовпи нагадують колони гігантського замку велетнів.  

Кактус-мандрівник.

    У перуанській пустелі живе кактус аданте. Його назва в перекладі означає «то, що ходить». Замість коріння у рослини є два вкриті голками відростки, що нагадують ноги. Коли у пустелі здіймається вітер, кактус починає свою дивовижну подорож. Він може долати великі відстані. Воду і всі поживні речовини колючий мандрівник отримує не з землі, а з повітря.

Дім у кактусі.

    У пустелі навіть маленькими птахам важко знайти місце, де можна сховатися від пекучих променів сонця. Та золотавий дятел знайшов вихід. Він видовбує своїм дзьобом дірку у кактусі і влаштовує там собі прохолодне гніздо. Коли дятел покидає своє житло, у ньому залюбки оселяються інші птахи. Серед спекотної пустелі така прохолодна квартира довго не пустує.

Колючий, але корисний.

    У спекотній пустелі кактуси – дуже цінні рослини. Вони є справжнім скарбом для людей! Щільно висаджені кактуси в ряд здатні створити справжню колючу стіну, тому з них часто роблять огорожі.  Кактуси – це і корм для тварин. Фермери обрізають колючки і вигодовують  цими рослинами домашню худобу. З кактусів виготовляють волокно для одягу і ковдр, папір, напої, цукор, ліки, фарбу, мило, шампунь. Важко навіть усе перелічити! 

    Неодноразово кактуси рятували життя людям! Мандрівники, потерпаючи від спраги, виживали у пустелі лише тому, що із стебел кактусів зціджували воду. Якби кактусів не існувало, людям, мабуть, довелося б їх вивести!

Світило, яке дає життя

 

    Щорічно 3 травня відзначають Міжнародний день сонця або Всесвітній день сонця.
    Сонце – це велика гаряча зірка. І вона в космосі не одна. У Всесвіті чимало галактик. І у кожній мільярди зірок – сяючих гарячих куль, вони народжуються з величезної хмари газу й пилу, яку називають туманністю. Ми бачимо зорі на небі як крихітні цяточки. Це тому, що вони дуже далеко!
    А серед усіх зірок найближче до нас – Сонце. Дарма що це не найбільша зоря, але вона зігріває нас своїм теплом і світлом!  Без нього на Землі не буде життя!

    Навколо нас так багато  великих і маленьких рослин: дерева, кущі, квіти й трава. Ми зовсім не помічаємо їх. Але насправді вони відіграють значну роль у нашому житті. Завдяки сонячному світлу рослини виробляють кисень. Цей газ входить до складу повітря, яким дихає більшість організмів на Землі!
    Завдяки Сонцю в організмі людини виробляється вітамін D. Він допомагає нашим кісткам та зубам бути міцними! А ще, коли гуляєш за сонячної погоди, настрій завжди покращується.

    Засмага – захисна реакція на сонячне світло. Якщо загоряти потрохи, то шкіра темніє. Але якщо перестаратися, то можна отримати сонячний опік.

    За допомогою сонячних батарей можна отримувати електроенергію, не спалюючи вугілля та нафту. На жаль, поки що ці батареї не дуже потужні. Для калькулятора вистачає енергії зовсім маленької батареї. Але, щоб забезпечити електроенергією ціле місто, потрібні електростанції з величезними полями сонячних батарей. Будувати їх краще там, де сонце світить яскраво й довго, як у пустелі. До речі, у космосі Сонце світить набагато яскравіше, ніж на Землі, і хмари йому не заважають. Сонячні батареї використовують на всіх космічних апаратах, у тому числі й на Міжнародній космічній станції, де працюють космонавти з різних країн світу.

    Перевір свої знання, зігравши у гру:

Білий птах і чорний фрак

    Ні для кого не секрет, що дика природа по всій планеті перебуває в небезпеці. З підвищенням рівня забруднення та температури через глобальне потепління багато видів наражаються на ризик. Всесвітній день пінгвінів (25 квітня) — це день, коли люди у всьому світі згадують про чудових птахів, що не літають та населяють Антарктику.

    Навіть улітку в Антарктиці дуже холодно. Серед неспокійних суворих морів, айсбергів та пронизливих вітрів виживають тільки найстійкіші. Пінгвіни тобі підтвердять це, вони ж бо птахи-екстремали!

    На суші пінгвін трохи вайлуватий. А спробуй за ним побігти! Утікає він хутко: беркиць на  сніг – і стає живими санчатами. Ковзаючи на животі, щодуху мчить уперед і веслує крилами.
    Над Антарктикою свищуть люті заметілі, а  під пір’яним «кожушком» пінгвіна тепло, як у рукавичці. Густе пір’я «викладене» дуже щільно – як черепиця на даху, і який би не був вітер, жодна пір’їнка не ворухнеться.

    Екстрим для малюка-пінгвіна починається ще в яйці. З маминих лап яйце обережно перекочовує на лапи тата, а звідки – гульк! -  у його пухову кишеньку (спеціальну шкіряну складку між животом та лапами). При цьому пінгвін-тато вклоняється пінгвінисі-мамі та схвильовано трясе хвостиком. Однак здійснює ці ритуали обережно: якщо яйце впаде на сніг – малюк загине.

    Свою найпершу зимівлю пінгвіни проводять разом із татами. Доки мама на  полюванні, тато оберігає своє дитя і навіть годує його «пташиним молоком» - спеціальним жирним соком, що утворюється в його шлунку. Сам тато «харчується» у цей час лише снігом і дуже худне.
    Після морозного антарктичного літа настає люта зима. Час пінгвінам-батькам вирушати з насиджених місць. Куди? У мандрівку до океану. У вільних від криги водах вони будуть рибалити, щоб запастися харчами. А пінгвінятам доведеться зимувати самим у своїх пінгвінячих «дитсадках».

    Сірі голівки притрушує сніг, а пінгвінята стоять крило до крила у тісному колі, яке невпинно закручується у центр, немов вир. Таким чином крайні птахи з часом потрапляють усередину і там  зігріваються. Цілий місяць тупцяють малі та чекають на своїх батьків.

Цікаве:

    У світі є 18 видів пінгвінів. 7 видів цих птахів живуть у водах Антарктиди. Решта зустрічаються по всій Південній півкулі.
    Пінгвіни харчуються рибою, крилем та кальмарами. Полюючи на здобич, вони пірнають на глибину до 535 метрів і можуть бути під водою до 15 хвилин.

    Пінгвіни чудово плавають, набираючи швидкість до 40 км/год., і вистрибують з води на крижини на висоту 2 метри!

    Пінгвіни живуть великими гуртами-колоніями, в  яких може бути до 10 тисяч птахів.

    Подивись цікаві відео про пінгвінів:

Підсніжник – смілива квітка

 

    Вже так хочеться весни. Ходімо до лісу! Може, побачимо ознаки довго очікуємо весни? Що це? З-під снігової ковдри виглядають ніжні головки підсніжників. Як вони стомилися! Як натрудилися! Бо ж не просто пробитися крізь товщу снігу таким тендітним квіточкам! Хоч і є в них для цього цікаве пристосування. Молоді листочки, між якими заховалася квіточка, згортаються в трубочку так, що на поверхні в них утворюється неначе гостроверхий списик. Цей списик проходить крізь ґрунт, торішнє листя і сніг.
         Тільки-но рослина пробилась на поверхню, квітка здіймається над листочками. А відцвіте квітка, листочки почнуть видовжувати й розростатися. Набиратиметься підсніжник сили, щоб визрівало в плодах-коробочках його дорогоцінне насіння, з якого виростуть молоді підсніжник. Проте цих красивих рослин стало обмаль у лісах. Адже бездумно нищать їх люди. Рвуть квіти, несуть з лісу оберемками, продають букетики, які згодом викидають. Сумно. Коли ж замисляться люди й припинять нищити окрасу лісу – не зриватимуть підсніжників? Надія лише на тебе, друже! 

           Послухай казку Марії Солтис-Смирнової «Сміливі квіточки»:

Молодший відділ · Марія Солтис-Смирнова. Сміливі квіточки

Загадкова планета Віктора Близнеця

    10 квітня письменнику Віктору  Близнецю у нинішньому році мало б виповнитися 90.
    Він по-дитинному сприймав увесь світ. Мав світлу натуру, дуже безпосередню, що часто шкодило йому у звичайному житті. Коли зустрічався з молодшими чи старшими школярами, кожного разу хвилювався, ніби перед якимось іспитом. Письменник прагнув відразу заволодіти аудиторією, захопити дитячу увагу, а потім вів невимушену розмову, заохочував, щоб діти ставили якомога більше питань. І завжди після таких зустрічей був окриленим, казав, що вони дають йому енергію для написання творів.

Таємниці королеви Кароти

    Морквяний привіт, тобі читачу! Щороку 4 квітня відзначають Всесвітній день моркви. Отже хапаємо по морквині, хрумаємо і запам’ятовуємо.

БІЛА, ЧОРНА І ФІОЛЕТОВА

    Батьківщиною моркви вважають Середню Азію. У давні часи морква була пурпуровою зовні і жовтою всередині. Вирощувати її на грядках почали у 7столітті. Мала вона різний колір: червоний, білий, жовтий, чорний, фіолетовий.

    Перші помаранчеві корінці виростили в Голландії у 16 столітті. Згодом морква стала соковитішою і солодшою.

ЧЕМПІОН

    Морква – один із найсолодших овочів. Солодший лише буряк.
За вмістом бета-каротину (вітаміну А) вона – абсолютний чемпіон.

    9 середніх плодів моркви містять таку ж кількість кальцію, що й склянка молока.

КРАЩЕ ВАРИТИ

    Моркву їдять сирою, та краще приготувати з неї якусь страву. Жорсткі стінки цього овоча утримують корисні речовини й утруднюють їх перетравлювання. З вареної моркви засвоюється до 40 відсотків бета-каротину, а зі свіжої - лише 3 відсотки.

ЧОМУ НАЗИВАЮТЬ ФРУКТОМ?

    У деяких країнах Європи моркву називають фруктом. Чому? За європейським законодавством, варення можна варити лише з фруктів. А в Португалії, зокрема, дуже люблять варення з моркви.

РОСТЕ І ВЗИМКУ

    Восени можна не викопувати всю моркву, а залишити частину в ґрунті. Треба лише утеплити листям її стебла. І зібрати навесні урожай. Або ж поступово викопувати щодня по кілька корінців. Зимуючи у ґрунті, коренеплоди стають ще солодшими.

ПОМАРАНЧЕВІ ЦІКАВИНКИ

    Найдовша вирощена морква – 584 сантиметри, найважча – 10 кілограмів.

    Якщо ретельно гризти моркву, вона добре чистить зуби і ясна – наче зубна щітка.

    Слонам у зоопарку щодня дають до 5 кілограмів моркви.

    Вітамінів в одній склянці морквяного соку міститься приблизно стільки, скільки в п’яти склянках нарізаної моркви.

    Існує більше ніж 60 сортів моркви різних кольорів — оранжевого, червоного, чорного, жовтого, білого і фіолетового.

    Подивись пізнавальне відео про моркву:

Його Величність Олівець

    Хоча на вигляд олівець здається простою річчю, створення його розтяглося на досить тривалий час і має свою історію, яка нараховує не одне століття.
    Далеким предком олівця можна вважати головешку від багаття, якою первісний чоловік міг малювати на стіні печери. Звичайно ж, до XIII століття все змінилося. Олівець в той час виглядав як приєднаний до ручки срібний дріт. Наконечником із срібла створювалися малюнки, а сам пристрій було прийнято зберігати в окремому футлярі.

    Срібну письмову приналежність могли дозволити собі використовувати виключно професіонали, оскільки накреслені лінії не можна було прибрати. З цієї причини більшість майстрів використовували свинцевий олівець, його можна було стерти.
    У 1565 році в англійському графстві Камберленд пройшов сильний ураган, який повивертав дерева з корінням. Після того, як вітер ущух, пастухи виявили під вивернутим корінням якусь темну масу.

    Спершу її прийняли за вугілля, однак підпалити так і не змогли. Тоді було вирішено, що це метал, який є похідним від свинцю. Але вилити з нього кулі не вийшло.
    Після цього пастухи помітили, що знайдена маса залишає гарні сліди, на різних поверхнях, і почали нею мітити овець.

Так був знайдений графіт, який згодом став основним матеріалом для виробництва олівців.

    Але люди не збиралися просто так залишити свою дивовижну знахідку, і стали виготовляти з графіту стрижні для малювання. Однак вони дуже бруднили руки і були абсолютно непридатними для письма.

    Винаходом звичного нам простого олівця людство зобов’язане випадку.
    Якось власник чеської фабрики з виготовлення лабораторного посуду, такий собі Йозеф Гартмут, розглядав готову продукцію. Ненароком він упустив одну з чашок-тиглів. Осколок, пролітаючи, залишив на папері чіткий чорний слід. Зацікавившись, він з'ясував, що в глину був доданий графіт.

    Після цього Гартмут став експериментувати, додаючи в глину різну кількість графіту і отримуючи різні результати. Так був винайдений простий графітовий олівець. 

    Через п'ять років, незалежно від Гартмута, французький вчений і винахідник Ніколя Жак Конте подібним чином отримав графітовий стрижень. Але він пішов ще далі і запропонував поміщати його в дерев'яну оболонку. Таким чином, в 1790 році і народилися олівці у формі, звичній для нас.

Цікаві факти.

    Звичайним олівцем можна провести лінію завдовжки понад 50 кілометрів або написати в середньому майже 50000 слів! 

    На полярних станціях і в льодовиках високогір’я, записуючи показання приладів, метеорологи не довіряють ні «вічним», ні шариковим ручкам – вони знають, що в цих сурових умовах не підведе тільки вірний олівець.

    Нині в світі виробляється приблизно 400 різноманітних типів і видів олівців, більше, ніж 80 різноманітних кольорів і 18 ступенів твердості.

     Більше 14 мільярдів олівців виробляються у світі щороку - з цієї кількості можна обігнути нашу планету 62 рази.    

    Із одного великого дерева можна зробити приблизно 300 тисяч олівців.

    В американському місті Кейсі, штат Іллінойс, є місцева придорожня пам'ятка – величезний олівець завдовжки 9,9 метра. Цікаво, що цей олівець настільки гострий, що місто вдягнуло на його кінчик пластиковий конус, щоб туристи не поранилися.

    Найбільший жовтий олівець розміром 7,91 метра та вагою 446,36 кг був виготовлений 28 травня 2001 року у Великій Британії. Зараз цей величезний олівець знаходиться в Деруентському музеї олівця, розташованого в місті Кесвік на північному заході Англії . Музей відвідує понад 80 тисяч людей на рік із усього світу.

    Найдовший у світі олівець виготовила англійська компанія Cumberland Pencіl. Його довжина становить 7 м 91 см. Вага – 446 кг. 
    Подивись цікаве відео  «Як створювали найбільший у світі олівець»:

Та пізнавальний мультфільм про створення першого олівця:

В сукні зеленій стою цілий рік…

    «В сукні зеленій стою цілий рік, сонечко світить, чи падає сніг». Навіть дошкільнята знають відгадку: це – ялина або сосна. Ти думаєш, що вічнозелені рослини не скидають хвою? Але це не зовсім так. Хвоя, видозмінені листки хвойних рослин, живе 2-20 років (як у якого дерева). І вона не обов’язково зелена, як у ялини, як у ялини звичайної. У ялини колючої, яку часто висаджують на вулицях, хвоїнки темно-зелені. А ще є ялина блакитна, сиза, срібляста. Є хвойні дерева, які мають і жовте, і червоне забарвлення.
    Хвойні дерева скидають хвою, але не відразу, а поступово. Тому нам здається, що вони ніколи не розлучаються зі своїми голочками. Голки сосни живуть лише 2-3 роки, потім опадають, і на їхньому місці виростають нові. Голки ялинки живуть 5-7 років, інколи 9 років. Хвоя ялівця тримається на гілках 4 роки. Хвойні дерева живуть до 400 років.

Хвойні рекордсмени України.

    Тис ягідний серед українських хвойників – дерево довгожитель. Ці дерева живуть до 4000 років. Колись тис ягідний був поширений в усій лісовій зоні Європи. Але через цінну деревину тис нещадно вирубували. Недарма це дерево називають королівським.
    Найвищим деревом в Україні була модрина європейська в Рахові. У віці 140 років її висота була 54 метра. Зараз є декілька ялин заввишки 45 метрів на Буковині.

    Найбільш високогірним деревом в Україні є гірська сосна. Вона росте на висоті 2010 метрів на горі Піп Іван у Карпатах. Гірські сосни часто утворюють густі зарослі до 3 метрів заввишки, практично непрохідні для людини.

    Хвойні дерева – найпоширеніші в Україні. Рекордсменами є сосна , ялина, смерека та ялиця.

Цікаві факти про хвойні дерева.

    Молоді пагони, кора, листя тису отруйні для людей і деяких тварин, наприклад, для коней і корів. А зайці та олені охоче поїдають тис без шкоди для себе. Важка, міцна червона деревина тису практично не гниє. Меблі з червоного дерева можуть простояти століттями. Колись з тису виготовляли луки. У Давньому Єгипті його називали «деревом смерті», на Русі – «червоним деревом», «негний-деревом», а вчені називають його «деревом-списом».
    Тис – довгожитель, але росте вкрай повільно, 2–3 см на рік. Яскраво-червоне насіння тиса у м’ясистій м’якоті схоже на ягоди.

    Тис легко переносить стрижку. Його використовують для живих парканів і «зелених зоопарків» – підстрижених у формі тварин кущів.

    Модрину називають «добрим деревом». Голки модрини не колючі, вони м’якенькі. З деревини модрини виготовляють штучний шовк, цукор, спирт, сірку, каніфоль.

    Модрину не можна сплавляти річкою, бо її деревина дуже важка. Сирі, щойно спиляні дерева тонуть у воді. Будівлі з модрини міцні, як камінь, і стоять понад 500 років.

    Гілки ялини не ламаються під вагою снігу. Така в неї форма – вузький конус не утримує багато снігу. Широкі гілки-лапи еластичні, пружні. Сніг прихиляє лапу до землі, але не ламає її. Гілки струшують сніг і знову піднімаються.

    А ось коріння ялини розходиться зірочкою в ґрунті при самій поверхні. Сильний вітер вивертає ялинку з корінням, яке не може втримати могутнє дерево.

    Весна в ялиновому лісі запізнюється! Густа, щільна крона ялин пропускає мало світла, на снігу лежить густа тінь, ґрунт сильно промерзає за зиму.

    Ялину називають щедрим деревом. Багато тварин ласують насінням ялини, якого у неї дуже багато. Це дерево щедре і для людей. Ялина дає нам  будівельний матеріал, папір, штучний шовк, целофан. З ялини виготовляють музичні інструменти, штучну шкіру і багато інших корисних речей.

    Скрипки з деревини ялини уже понад 300 років заворожують чарівними звуками. У Карпатах здавна використовують деревину смереки (це місцева назва ялини) для виготовлення трембіти. Українська трембіта – найдовший музичний інструмент у світі.

    Сосна, яку поранили, «плаче»! Зі стовбура виділяються янтарні сльози, які закривають ранку і рятують дерево від хвороботворних мікробів. Саме з таких «сліз» дуже давніх сосен утворився бурштин.

    Сосна рятувала мореплавців! Свіжа хвоя багата на вітамін С. Моряки використовували хвою як засіб проти цинги.

    Перевір свої знання, зіграй у вікторину:

У світі сновидінь…

    Що у світі найсолодше? Авжеж сон! Ні цукерки, ні торти, ні тістечка не можна порівняти з такою насолодою, як м’яка подушка та зручна постіль. Інколи здається: навіщо взагалі спати? Виявляється, є для чого!
    Коли ми недосипаємо, то гірше запам’ятовуємо інформацію, повільніше рухаємося і більше їмо. Річ у тім, що через брак сну знижується рівень гормону лептину, який регулює апетит. Тож поганий сон може перетворити спритну кмітливу людину на повільне голодне ледащо. Біда та й годі!

    Усі люди бачать сни, але не всі пам’ятають, що їм наснилося. Дехто вважає, що сни віщують майбутнє. Дехто – що сни – це просто наші спогади, емоції та витвори уяви. А ось який цікавий висновок зробили науковці: до появи кольорового телебачення лише 15% людей бачили барвисті сни, а тепер – 75%.

    Чи знаєш ти, що кількасот років тому в Європі спали напівсидячи? Така поза вважалася корисною для здоров’я.

    Людина спить близько третини свого життя.  Новонароджені діти сплять по 12-18 годин на добу, дорослим вистачає 7-9 годин, а тобі та твоїм одноліткам – 9-11. Під час спання гормон мелатонін нормалізує наші обмінні процеси та покращує імунітет. Простіше кажучи, сон – це здоров’я!

    Деякі люди можуть контролювати свої сни. Подейкують, що геймерам це вдається найкраще.

    Як треба спати?

    Перед сном добре провітрюй приміщення. Коли в кімнаті задуха, нам бракує кисню, а тому ми не відпочиваємо як слід. На ніч не варто робити активних фізичних вправ. А от зарядка зранку – те, що треба! У спальні слід підтримувати порядок. Таким чином ти налаштуєшся на кращий сон, а зранку – на активний і цікавий день.

    А от деякі тварини сплять по кілька місяців поспіль, щоб «економно» пережити зиму. Для цього пізньої осені вони вдосталь наїдаються, вимощують теплі кубла та … вкладаються спати аж до весняних днів! 

    Досі невідомо, чи сниться щось тваринам, Але вони так мило смикають лапками вві сні, ніби справді біжать за м’ячем або захоплено граються. Шкода, що вранці домашні улюбленці не розповідають своїх сновидінь!

    Цікаво знати.

    Калани (різновид видр) сплять, узявшись за лапки, щоб їх не віднесло течією. 

    Мозок дельфінів спить лише наполовину, Адже їм потрібно не забувати час від часу виринати й дихати.

    Коти сплять 70% свого життя. А равлик може не прокидатися 3 роки поспіль!

    Подивись пізнавальне відео про сон тварин: