Дивовижні властивості води

    Пішки по воді? І таке можливо!

    Водомірка спокійно бігає по водяній поверхні й не тоне. І секрет не тільки у здібностях самої комахи, а й у дивовижних властивостях води!
Легенька комаха прогулюється поверхнею води, як ми — по пружному ковроліну. Водяна поверхня під її лапками прогинається, але водомірка не провалюється углиб. Вона рухається, наче по невидимому водяному батуту. Чому?
А тому, що поверхня води подібна до пружної плівки, достатньо щільної для лапок комахи. Ця плівка здатна утримувати навіть предмети з металу!
    Дія такої природної «водяної плівки» називається поверхневим натягом. Він створюється тому, що молекули в рідинах розміщені дуже щільно і сильно притягуються одна до одної.

Дослід 1. Скріпка-кораблик

Перевір сам, як працює цей батут!
Наповни мисочку водою.
Візьми звичайну металеву скріпку, розігни один її кінець.
Тримаючи за розігнутий край, обережно поклади скріпку на поверхню води.
Спостерігай: Скріпка плаватиме, наче кораблик!

Чому краплі круглі?

    Завдяки поверхневому натягу крапля води немовби вкрита тонкою пружною оболонкою. Молекули в краплі тягнуться одна до одної і стягують її у форму кульки.
    Придивися до краплин роси на траві або до крапель, що стекли з твого пензля на стіл — усі вони тримають сферичну форму і пружинять від легкого доторку.
    Вийшовши з річки на берег, оглянь своє тіло — воно вкрите блискучими кульками води. Шар жиру на твоїй шкірі відштовхує воду, і вона «стягується» поверхневим натягом у краплі. На шерстинках твого песика після купання теж збираються такі ж водяні намистинки.
    Найвиразніші краплі утворюються на поверхнях, від яких молекули води відштовхуються. Розкачай тонкий шар пластиліну і капни на нього води. Утвориться красива куляста крапля, бо молекули води відштовхуються від жирної поверхні та гуртуються між собою. 

    А що як води багато?

    Якщо рідини забагато і сили притягання молекул недостатньо, щоб утримувати такий об’єм кулястим, вона розтікається в довільній формі. Але поверхневий натяг все одно діє, «стягуючи» калюжку невидимою пружною плівкою.

Мильна диверсія.

    Пружний невидимий водяний батут може зруйнувати звичайний мийний засіб! Його частинки розривають силу притягання поміж молекулами води. Зв’язок між ними слабшає, і утворюються своєрідні «дірки». Така «дірява» водяна плівка вже не здатна нічого втримати.
    Скріпка-кораблик, що чудово плавала у звичайній воді, у мильній воді одразу потоне.

Дослід 2. Втікання перцю

Давай перевіримо це разом:
Налий у глибоку тарілку води.
Візьми дрібку меленого перцю і посип зверху. Перчинки тримаються на водяному батуті й не тонуть.
Візьми рідкий мийний засіб і капни одну краплю прямісінько в центр.
Спостерігай: Перчинки миттєво кинуться врозтіч і почнуть тонути!
    Чому так відбувається? Їх розганяють і розштовхують молекули води, зв’язки між якими послабив мильний розчин.
    Порада для експериментів: Так само, як і перчинки, від мила будуть розбігатися частинки харчового барвника, утворюючи в тарілці з водою чи молоком суперцікаві візерунки!

Суперсила в роті: як люди й тварини відчувають смак

 Секрети нашого язика: як ми відчуваємо смак?

    Подумай про солодке тістечко... солоні, хрусткі крекери... кислий лимон або ж про щойно заварений чорний чай. Усі ці чотири смаки — солодкий, солоний, кислий та гіркий — тобі добре знайомі. Саме їх людина здатна відчувати та розрізняти.
Але як саме ми відчуваємо смак? Як, відкушуючи банан, ти знаєш, який він на смак? Усе це завдяки нашому язику!

    Роздивись свій у дзеркалі. Бачиш, яка у нього м'яка, наче оксамитова текстура? Придивись іще уважніше — вся поверхня вкрита м’язистими ворсинками, і язик більше схожий на килим. А що то за «горбочки» видніються? Це смакові рецептори!
    Саме вони розрізняють, яка на смак їжа. Отриману інформацію рецептори передають у вигляді сигналів по нервах до «головного штабу» — мозку. Там ці сигнали «розшифровуються», і ти розумієш, що з’їв.
    Людина з народження має близько 8 тисяч смакових рецепторів. Вони так старанно працюють, що організм поновлює їх кожні два тижні.

 

    Учені визначили, що язик має певні смакові зони: солодке, гірке, солоне, кисле. Чому ж здається, що смак ти відчуваєш усім язиком, а не окремими зонами? Бо їжа, потрапляючи до рота, одразу ж опиняється на язиці й переносить інформацію про смак по всій поверхні. Спочатку сприймаються солоний та солодкий смаки, бо ці речовини (сіль і цукор) найшвидше розчиняються у слині. А от якщо язик сухий, то смак взагалі не відчуватиметься.

 Таємниці світу тварин

    Тварини теж відчувають смак. Деякі з них, як і люди, мають смакові рецептори на своїх язиках. Інші ж розрізняють смаки за допомогою кінцівок, щупалець чи вусиків.
    Змії: На слизькому зміїному язиці взагалі відсутні смакові рецептори. Смак своєї їжі змія відчуває на... запах.

    Крокодили: У крокодила язик нерухомий, прирослий до нижньої щелепи. Він не може ним ані рухати, ані висовувати його. Тому крокодил свою їжу не пережовує, допомагаючи собі язиком, а просто ковтає її. Смакові рецептори у нього знаходяться не на язиці, а в глотці.

     Хамелеони: У деяких хамелеонів язик може бути довшим за їхнє тіло. Хамелеон ним ніби вистрілює, аби вхопити свою здобич, і потім разом із язиком втягує її до рота. А смакові рецептори у хамелеона знаходяться з боків язика та під ним.

     Колібрі: Ці крихітні пташки здатні розрізняти на смак солодке, солоне та гірке.

 Ошуканці смаку

    Чи траплялося тобі випити склянку апельсинового соку чи вкусити яблуко, коли щойно почистив зуби? Бр-р-р, гидота! За неприємний смак можна «подякувати» лаурилсульфату натрію — хімічній сполуці, яку додають до складу зубної пасти, щоб та добре пінилася. Саме цей компонент на деякий час «вимикає» солодкі рецептори на язиці, і їжа з будь-яким солодким присмаком вмить стає більш гіркою та кислою.

    Але буває і навпаки. Уяви, ти вичавлюєш сік з лимона собі прямісінько до рота та думаєш, що п’єш смачний лимонад. Неймовірно? Але саме це трапиться, якщо перед цим ти скуштуєш «магічний фрукт» (синсепалум). Невеличкі ягоди, що ростуть на заході Африки, здатні блокувати кислий смак на годину-другу, і будь-що кисле здаватиметься дивовижно солодким.
    Це схоже на те, як спочатку посмакувати такою городиною, як артишок, який здатен змінювати сприйняття смаків рецепторами. З’ївши свіжу рослину, ти помітиш, що будь-які несолодкі речовини здаватимуться солодкими — навіть звичайна вода матиме солодкий присмак.

Друзі-нерозлийвода

    Смаки дуже важко розрізняти без запаху. Коли ти бадьорий і здоровий, то навіть цього не помічаєш, бо сприймаєш їжу на смак і запах одночасно. Та варто закрити пальцями ніс, як стане набагато важче визначити смак продуктів.
    Наприклад, під час застуди, коли ніс не розрізняє запахів і через це важко дихати, їжа взагалі втрачає свій звичний смак.

Дегустатор — той, хто розрізняє смаки

    У справі дегустатора головне — тонке відчуття смаку та запаху. А це роки важких тренувань! Так-так, ці відчуття варто тренувати, якщо хочеш стати справжнім професіоналом. Досвідчений дегустатор може розрізнити до 4 000 смакових відтінків, серед яких кисло-солодкий і гіркувато-солоний — це справжні «квіточки».
    Напої і навіть звичайну воду теж перевіряють на смак і запах. Натреновані ніс та язик дегустатора одразу відчують домішки, яких треба позбутися. До речі, смак води може змінюватися залежно від температури, тому її перевіряють і прохолодною, і теплою.
    Професія дегустатора відома ще з давніх-давен. Колись це була навіть небезпечна та ризикована робота, особливо при королівському дворі. Саме дегустатор першим куштував королівську їжу, щоб правитель був певен — вона не отруєна. Тож не дивно, що в ті часи професія дегустатора була не надто популярною.