Картопля: диво з-під землі

     Картопля, картопелька, бульба, крумпля, бараболя, мандибурка, бенц, ріпа - як тільки її не називають. Печена, варена, смажена, у борщі, у салатах, у варениках. Важко повірити, що вона - чужоземка. 400 років тому картоплю до нас привезли з далекої «холодної країни» (так називають Чилі індіанці).

     Високо в горах індіанці знайшли рослину з гіркими на смак «ягодами» і на гілках, і на корінні. Вони назвали її «папа». Промерзла папа втрачала свій неприємний гіркий смак, тому індіанці заморожувати бульби, одігрівали їх, обдирали шкірку і їли. Цю нову їжу назвали чуньо. Чуньо рятувала індіанців від голодної смерті у неврожайні роки. Саме вони відкрили картоплю вперше.

     Вдруге картоплю відкрили іспанці. У 1536 році в індіанському селищі Сороката з’явилися іспанські розвідники. Побачивши озброєних чужинців, індіанці втекли, а у покинутих житлах солдати знайшли кукурудзу, квасолю та новий овоч, схожий на земляні гриби - трюфелі. Так вони і назвали картоплю. Заморський овоч оголосили «чортовим яблуком», бо люди часто труїлися зеленими плоди картоплі. Її заборонили садити та вживати у їжу.

     Втретє картоплю відкрив французький агроном та фармацевт Антуан Огюст Пармантьє. Він довів, що бульби картоплі поживні і дуже смачні, а її зелені ягоди вживати у їжу не можна. Наполегливий картоплелюб зацікавив заморською квіткою саму королеву, і французька правителька Марія-Антуанетта з’явилась на балу у сукні, оздобленій квітами картоплі. Придворні були у захваті! А от селян довелося привчати до цієї культури хитрістю. Коли картопля дозрівала, навколо полів ставили охорону. Думаючи, що охороняють щось цінне, селяни нишком викопували картоплю, варили її і їли.

     В Україні селяни теж не відразу зрозуміли, яку частину картоплі вживати у їжу. Дехто пробував їсти її зелені отруйні ягоди, що спричиняло тяжкі отруєння. Селяни відмовлялися садити картоплю, зчиняли «картопляні» бунти! Та минув час, і всі зрозуміли, яка то смакота - картопелька!

Диверсант із штату Колорадо

     Колорадський жук не зміг розлучитися зі своєю улюбленою їжею. Разом із картоплею він прибув із Америки до Європи. Тут у нього не виявилося природних ворогів, і він швидко розмножився. З тих пір фермери воюють з непроханим гостем, який пожирає картопляні насадження. Колорадський жук ще й неабиякий хитрун: у хвилину небезпеки він падає на землю й прикидається мертвим.

Картопляні цікавинки

- З картоплі виробляють крохмаль.
- Картопля містить солі Калію, необхідні для роботи нашого серця. Найбільше корисного елементу - під шкіркою. Ось чому молода картопля, запечена «в мундирі», - найкорисніша страва з картоплі.
- Картопля - перший продукт, який вдалося виростити у космосі. У 1995 році і космічному кораблі «Колумбія» з’явилися перші «космічні» паростки картоплі.
- Картоплю «фрі» придумали бельгійці. Якось на свята не вдалося  наловити риби, і її вирішили замінити шматочками картоплі, засмаженими в олії.

 - Картопля – герой багатьох натюрмортів, їй ставлять пам’ятники, відкривають музеї по всьому світу.
- У календарі інків була цікава одиниця виміру: час, за який варилася картопля - це приблизно 1 година. Переконайся! 

 

   Обережно, чіпси!

     Чому чіпси називають шкідливою для здоров’я їжею? Вони ж з картоплі! Справа в тому, що картопля містить багато крохмалю. При швидкому нагріванні з крохмалю утворюється акриламід - дуже небезпечна отрута. Вона є не лише в чіпсах, але й в інших продуктах, які швидко нагрівають і смажать, наприклад, у горішках та сухариках. А ще у чіпси додають барвники, підсилювачі смаку, ароматизатори. Інколи цих добавок більше за масою, ніж самої картоплі!

 

 

Винахід, що зробив дощ веселішим!

     Надворі осінь. Часом вона пестить нас лагідним сонечком та яскравими барвами. А потім починає накрапати холодний осінній дощик — він ллє й ллє, ніби не хоче зупинятися. Тут без парасольки вже ніяк не обійтися!

     Родовід парасольки сягає в далеке минуле. До нас дійшли вироби стародавніх майстрів Ніневії і Єгипту, на яких фараони зображені на фоні парасольок.

    І стародавні римляни, і греки, і народи Стародавнього Сходу мали звичай носити парасольки, але не такі, які поширені сьогодні. Вони були дуже важкими, тому залишались атрибутами вельмож і царствених осіб, за якими незмінно крокували раби з парасольками. 

     Більш звичні для нас парасольки з’явились у Китаї. Вони призначались для захисту людей від пекучого сонця.

     Особливої уваги заслуговують парасольки в японській традиції. Потрапивши в Японію через Корею в період 538-710гг., цей аксесуар став не тільки символом розкоші, але і предметом мистецтва. Правда, його матеріали – легке дерево і промаслений папір, на жаль, не дозволяли служити довго і зберегти для нащадків красу найдавніших зразків.

    У Франції при дворі вважали модним завжди мати при собі такі парасольки.

    Другим своїм народженням парасолька зобов’язана Англії. Одного дощового дня 1750 р. мешканці Лондона звернули увагу на дивного чоловіка, який тримав над головою палку з напівсферичним полотном з не промасленої тканини. Цим чоловіком був Д. Хенвей. Минали дні, місяці, роки, але кожного разу на вулицях Лондона незмінно зʼявлявся чоловік з незмінно розкритою парасолькою, не звертаючи уваги на насмішкуваті погляди перехожих. У 1840 р. Генрі Холленд запропонував сталевий каркас для парасольки.
    А в 1852 р. англійський винахідник С. Фокс створив конструкцію складаної парасольки на сталевих спицях, якою ми користуємося і по сьогодні. Саме тоді ж в Англії було налагоджено перше масове виробництво парасольок.

    У наші часи у продажі легко можна знайти парасолі всіх кольорів та розмірів: від величезних парасоль-тентів, до складаних 15-сантиметрових моделей, які зручно вміщаються в сумочці. Однак сьогодні це настільки буденний предмет, що він очолює список речей, які найчастіше гублять. Де б ви не були, з ним можна не боятися негараздів погоди. Тож, можливо, і ви, виходячи сьогодні з дому, почуєте: «Не забудь парасольку!».

 

Симпатичний гризун

     Білці смакує все: насіння, жолуді, гриби, бруньки, навіть комахи і м’ясо. Дуже цікаво вона гризе горіх: відгризає у нього гострий кінчик і встромляє в дірку два нижніх зуби. Ці зуби можуть розходитися в сторони і, мов забитий клин, розкривають горіх на половинки.

    Білки легко звикають до людей і дозволяють годувати себе просто з рук. А найбільш відважні можуть залізти у сумку чи навіть кишеню: «Ану перевірмо, чи є там для мене і горішки?». 

    Інколи, втомившись, білка відпочиває на дереві, гойдаючись на розгалуженій гілці, як у гамаку.

 

     Для домівки білка обирає дупло. А якщо його немає, то мостить собі кулясте гніздо з плетеним дахом і двома виходами. Ох і затишно всередині серед сухого листя та моху, які наносила білочка!

 

     Білка любить закопувати скарби (і вони — їстівні!). Шкода тільки, що пам'ять часто підводить, і вона геть забуває місце своєї схованки.
    Та скарбничка сама про себе нагадує: у ній із закопаних насінин виростають нові кущі та дерева. Оце-то білка-садівник!

 

    Якщо їжі у лісі залишається мало, білки здатні подорожувати великими зграями, перепливаючи навіть широкі річки. Швидко загрібаючи лапками, вони долають швидку течію, і тільки сотні руденьких хвостиків, як вітрила, стирчать із води. Хвіст допомагає білці тримати рівновагу, і важливо, і щоб із води він вийшов сухим.

 

 
    Зустрівши ворога, білка проявляє кмітливість та винахідливість: від куниць  утікає тоненькими гілочками, які не витримують ваги цієї тварини, а з хижими птахами грається у хованки та наздоганялки — рухається стовбуром дерева по спіралі. Доки птах облетить дерево, білка вже на протилежному боці стовбура, а далі — стриб  на інше дерево — тільки її й бачили!
    Легка білка може стрибнути напрямки до 4 метрів, а з висоти навкіс – аж до 15 метрів!

 

     Як у всіх гризунів, зуби в білці постійно ростуть, тож необхідно увесь час щось гризти, щоб вони сточувалися і не заважали закривати рота.
    Коли білці бракує звичайної їжі, вона гризе гілки. Халепа трапляється, коли вона плутає з гілкою електричний дріт. В США відомі випадки, коли білки наводили паніку, спричинивши відключення електричного струму.

Бережи, сортуй, читай!

  

    Найкращий спосіб навчитися — дивитися на приклад дорослих, але книжки теж можуть стати добрими порадниками. Вони відкривають дітям дивовижний світ природи й показують, як берегти нашу планету.
    Є книжки, що навчають сортувати сміття, інші розповідають про воду, повітря та ліси. А ще є книжки-подорожі у світ тварин і рослин, які доводять: природа — наш справжній друг.
    Коли діти з раннього віку дізнаються про довкілля, вони виростають добрими й відповідальними. Тоді й Земля буде завжди красивою та щасливою.

 

Легенда "Про Чернігів"

 

    Сьогодні бібліотечний кіт Кекс запрошує вас у чарівну подорож сторінками українського фольклору. Він  читає легенду «Про Чернігів» із унікальної серії «Українські народні казки. Казки Чернігівщини».
    Ця історія відкриє перед вами велич і красу давнього міста Чернігова, де кожен камінь і пагорб зберігає пам’ять про героїчне минуле та народну мудрість. Разом із котом Кексом ви доторкнетеся до таємниць стародавніх легенд, які передавалися з покоління в покоління.
    Наш бібліотечний кіт не просто читає — він оживляє сторінки книги, дарує радість і любов до читання маленьким і дорослим слухачам. Адже казки — це місток між минулим і сучасністю, між дітьми та їхніми батьками, між світом реальним і чарівним.
    Приєднуйтесь до перегляду, діліться цим відео з друзями та не забувайте: кожна книга приховує свій світ, і варто лише відкрити її — щоб він ожив!

Осінь. Autumn. Вивчаємо англійську

 

    Осінь — чарівна пора змін! Листя на деревах стає золотим, у садах достигають гарбузи. Це не лише казкова пора року, а й чудова нагода для малюків вивчати нові слова англійською. Адже пізнавати світ і природу іноземною мовою — цікаво й корисно!
    Дивіться навчальні й пізнавальні відео про осінь англійською — хай навчання стане захопливою пригодою!

 

 

Казкова історія від Ервіна Мозера — «Деревобудиночок на болоті»

 

Запрошуємо вас у чарівний світ фантазії разом із бібліотечним котом Кексом! Сьогодні він читає захопливу історію про незвичайний будиночок, що стоїть просто посеред болота… Які таємниці він приховує? Хто живе серед зелених заростей і тихого плеса води?

Пориньте у добру й затишну казку з книги Ервіна Мозера «Моя хатка на дереві. Історії з-над і з-під землі», де кожна історія наповнена теплом, добротою й легким гумором. 

Слухайте і розвивайте уяву та любов до читання!

Кукабара - птах, що сміється

     Ця перната живе Австралії та має цікаву назву – кукабара. Її ще називають сміливою кукабарою. Вона належить до сімейства зимородкових.

    У кукабар велика голова з потужним дзьобом. Лапки в них короткі, а пазурі гострі. Ними вони майстерно користуються на полюванні. У польоті вони хапають свою здобич – комах, дрібних ссавців, птахів, плазунів. В Австралії кукабари особливо популярні, бо поїдають мишей, щурів та отруйних змій.

     На вигляд ці пташки надзвичайно милі. Помітна брунатна смужка, наче дашок, захищає їхні темні очі від сонячного світла. Крила та хвіст відносно короткі. Тулуб покритий сірим, бежево-білим і брунатним пір’ям. На хвості помітні темно- і світло-коричневі смужки. Голову пернатих прикрашає брунатна «корона».

         Самця можна впізнати за блискучим блакитним пір’ям на крилах. У самок це пір’я біле. Зверху дзьоб має синювато-чорний колір, знизу – від світло-коричневого до білого. Довжина тіла дорослої кукабари сягає 47 см. Птах може прожити аж до 25 років.

    Примітним у цих птахів є їхній голос. Він нагадує гучний людський сміх. Цим криком кукабари захищають свою територію. «Сміються» вони коли сходить та заходить сонце, як у нас півні. Тому їх ще називають «годинником бушменів». (Бушмени – це народ на півдні Африки)
    Крім того, серед аборигенів Австралії цей птах також відомий як «бушменський будильник». Пов’язано це з гучними криками кукабари, що лунають рано-вранці та дуже схожі на дзвоник будильника.
    Зазвичай кукабара починає з тихого звуку, який перетворюється на оглушливий,  навіть істеричний сміх. Потім вона чекає у відповідь крику від сусідів-родичів.

 

    Кукабари часто населяють сухі евкаліптові ліси, лісисті місцевості, парки та сади. Вони живуть по одному, парами й невеликими сім’ями. Створивши пару, пташки залишаються разом на все життя. Гніздяться вони в дуплах дерев, у пнях, полишених термітниках, Самка відкладає зазвичай два-чотири яйця, і батьки по черзі їх висиджують. Пташенята кукабари вилуплюються через 24-26 днів, зазвичай не всі одночасно.

 

    Обоє батьків по черзі годують малюків. У разі наближення хижака до гнізда батьки захищають потомство своїми сильними дзьобами.

     За чотири-п’ять тижнів пташенята залишають гніздо, проте тато й мама ще тижнів десять забезпечують їх кормом.

     Деякі молоді птахи залишаються з батьками до чотирьох років, допомагаючи їм висиджувати яйця наступної кладки. При цьому вони навчаються насиджування яєць та покращують шанси на виживання своїх молодших братів та сестер.

Таємниці папоротей

     Папороті оселилися на планеті Земля задовго до появи на ній людей, у Палеозойську еру. Тоді, 300 мільйонів років тому, все навкруги було іншим: безмежні ліси вкривали планету. Крізь щільну завісу жаркого туману товсті, як дуби, стовбури папоротей піднімалися над землею на висоту до 40 метрів, а там, угорі, їхнє листя розкривалося велетенськими парасолями.

     Минули мільйони років, клімат на планеті змінився, та родині папоротей вдалося до цього пристосуватися і зменшитися у розмірах. Одна  у спекотних і вологих районах планети — у тропіках — збереглися деревовидні папороті, хоча й набагато скромніші за своїх пращурів: заввишки до 10 метрів. Загалом у родині папоротей на сьогодні – до 20000 видів.

    Гнізда на деревах в'ють не лише птахи, а навіть деякі види папороті. Ті, що ростуть у тропічних країнах, кріпляться до дерев-хазяїв своїм довгим корінням, ніби ременями. Розетка з широких листків, до двох метрів завбільшки, створює своєрідне гніздо. Туди стікають краплі дощу, насипається й перегниває листя та різна пожива, залишена птахами й звірами. А коли світла, повітря, води та ґрунту достатньо — папороть почувається пречудово. І не тільки вона: у папоротниковому гнізді часто оселяються орхідеї та інші рослини — справжній тобі підвісний садок! 

     Те, що ми вважаємо листям папороті, вчені називають вайєю. Вайї папороті мають свої особливості.  Якщо повернути вайю спіднім боком, буде добре видно маленькі коричневі цятки —     це спори, насіння рослинки. Коли їх посіяти  у вологий ґрунт, проросте нова папороть. Молоді вайї скручені, ніби равлики. День при дні вони ростуть і розгортаються.

     У природі папороть не квітне, тому що розмножується спорами. А от міфи наших пращурів про квітку папороті дивовижно красиві. Людська уява наділяла цю рослину магічними властивостями. Давні слов'яни вірили, що розквітає папороть у ніч літнього сонцестояння. Затамувавши подих, вони розповідали: рівно опівночі з тріскотом розривається пуп'янок, а потім, розсипаючи іскри, розпускається квітка папороті й осяває все навколо. Тому, хто відшукає її та зірве, земля відкриє свої таємниці: він розумітиме мову птахів та звірів, знатиме, де заховані всі скарби. За повір'ям, зірвавши квітку, треба йти, не озираючись, хоча підступні злі духи лісу постійно провокуватимуть сміливця і промовлятимуть до нього голосами рідних людей. А той, хто все ж таки зважиться, зможе ставати невидимим і приймати будь-яку подобу. 

     Папороть можна зустріти в усіх лісах України, у вологих тінистих місцинах.

Скажемо "НІ" пластиковим пакетам!

 

    Чи знаєте ви, що 3 липня у світі відзначають Міжнародний день відмови від  поліетиленових пакетів? Цей день нагадує нам, що пластик може бути дуже шкідливим для природи. Пакети часто опиняються у лісах, річках та океанах, де вони заважають тваринам, забруднюють довкілля і можуть розкладатися сотні років!

    Але ми можемо зробити світ чистішим! Для цього треба зовсім небагато — почати з простих змін у повсякденному житті: користуватись багаторазовими торбинками, не брати зайвий пластик у магазинах і, звісно, знати, чому це важливо.

    Тож запрошуємо тебе пройти веселу та пізнавальну вікторину! Перевір, наскільки добре ти знаєш, як захистити природу та що можна зробити замість використання пластикових пакетів.

    Готовий стати маленьким еко-героєм? Тоді вперед — до запитань!