Що означають українські прізвища?

    Дослідники вважають, що українські прізвища — це справжній код, у якому захована інформація про рід, пращурів, заняття або походження, а також особливості зовнішності чи характеру родоначальника.
    Отже, кожне прізвище — це не просто слово, а маленька історія, що веде нас у минуле.
    Колись у людей не було прізвищ. Усі були просто Іванами, Петрами, Оксанами чи Марічками. Та коли таких імен стало забагато, люди почали додавати до них щось особливе — прізвиська, які згодом перетворилися на родові прізвища.
    Навіть у наш час найчастіше в Україні зустрічаються прізвища, що утворені від власних імен. Нащадків називали переважно за ім’ям батька, але іноді — матері чи діда.

 Від чоловічих імен

Це найбільша група українських прізвищ.
Наприклад:
Петренко — син Петра,
Іваненко, Іванчук — від Івана,
Антоненко, Антонюк, Олексієнко, Олексійчук, Яременко, Яремчук.

Від жіночих імен

У деяких родинах головною була жінка — розумна, сильна, працьовита. Саме від таких жінок походять прізвища:
Ганич (від Ганна),
Орищенко (від Оришка),
Мотрич (від Мотря).

Козацькі прізвища — гордість і дотепність народу

    Козаки були людьми хоробрими й винахідливими. Щоб заплутати ворогів і підкреслити свою вдачу, кожен козак обирав собі прізвисько — часто жартівливе або войовниче.
Так з’явилися прізвища:
Сірко, Непийвода, Довбня, Палій, Голота, Байда, Нетудихата, Загнибіда.
    У кожному з них — іскра козацької вдачі, гумору й волелюбного духу.

Від назв професій

    Багато прізвищ походять від занять та ремесел, якими славився рід.
    Якщо хтось був майстром — це відображалося в його прізвищі:
Коваль, Швець, Пекар, Мельник, Ткач, Гончар, Кравець, Пасічник.
    Такі прізвища розповідають про працьовитих людей, які своїми руками творили добро і користь для громади.

Від назв територій і місцевостей

    Дехто отримував прізвище від того, звідки походив або де жив.
Наприклад:
Полтавець — з Полтави,
Львівський — зі Львова,
Волинець — з Волині,
Чернігівець — із Чернігова.
    Такі прізвища допомагали одразу зрозуміти, звідки людина родом.

 Від національностей та народностей

    Іноді прізвище вказувало на походження або етнічну приналежність.
Так з’явилися прізвища:
Турок, Поляк, Німченко, Сербин, Венгрин, Грузин, Литвин.
    Такі імена розповідають про давні подорожі, знайомства й змішані роди.

     Тож українські прізвища — це справжній літопис народу, написаний у словах. Вони зберігають пам’ять про наших пращурів, їхні характери, професії, місця, де вони жили, і навіть про жарти, якими вони любили підписувати своє життя.

Перевір свої знання, зіграй у вікторину:

Ознаки інтернет-залежної дитини

     Інтернет-залежність — це явище, яке останніми роками набуло справді тривожних масштабів. Особливо небезпечною вона є для дітей і підлітків, адже саме їм найважче вчасно зупинитися й відрізнити реальне життя від віртуального.

Інтернет — не ворог, але й не нянька

    Сам по собі інтернет не є ні добром, ні злом — це лише частина сучасного світу, зручний і надзвичайно корисний інструмент. Він відкриває дітям доступ до безмежного океану знань, дає змогу спілкуватися, розважатися, грати.
    Та іноді дитина, занурюючись у цей світ, поступово замінює ним реальність: замість живого спілкування обирає онлайн-чати, замість рухливих ігор на вулиці — мережеві битви на екрані, а пошук нової інформації стає нав’язливою потребою.

 Що таке інтернет-залежність? 

    У деяких країнах, зокрема США й Китаї, інтернет-залежність уже офіційно визнана розладом поведінки. У США навіть працює клініка, де лікують людей із надмірною прихильністю до онлайн-ігор та соцмереж.
    Інтернет-залежність — це стан, коли людина втрачає відчуття реальності та часу, здатність критично мислити й контролювати свої дії.
    У дітей при цьому знижується активність, порушується сон, з’являється психічна й фізична залежність. Механізм її схожий із дією алкоголю чи нікотину — лише без хімічної речовини, але з тією ж активацією «центрів задоволення» мозку.
    На жаль, залежність дедалі частіше спостерігається навіть у дошкільнят. Часто батьки самі цього не помічають, коли дають дитині планшет чи телефон «аби не заважала». Так формується основа майбутньої залежності.
    У підлітків інтернет-залежність може бути сигналом внутрішніх проблем — нестачі уваги, невпевненості, конфліктів у родині або труднощів у навчанні.

Як розпізнати небезпечну залежність?

    Не варто панікувати, якщо дитина проводить певний час в онлайні — це природно в епоху цифрових технологій.
     Однак є тривожні ознаки, які потребують уваги:

- дитина проводить в інтернеті понад 6 годин на тиждень без навчальної мети;

- уникає друзів, прогулянок, віддаючи перевагу віртуальному спілкуванню;

- порушено режим сну й харчування;

- реагує агресивно на прохання вимкнути комп’ютер;

- виглядає пригніченою, коли не має доступу до мережі;

- приховує, які сайти відвідує чи в що грає.

    Найпоширеніші форми інтернет-залежності у дітей:

Ігрова залежність — надмірна захопленість онлайн-іграми.

Залежність від соцмереж — пристрасть до постійного спілкування, лайків, нових «друзів» у мережі.

Нав’язливий веб-серфінг — безцільне «мандрування» сайтами без конкретної мети.

    Як запобігти інтернет-залежності

    Профілактика — найкращі ліки. Ось кілька перевірених порад:
    Будьте поруч із дитиною в її перших онлайн-кроках. Поясніть правила безпечного користування інтернетом.
    Домовтеся про час у мережі. Не забороняйте — краще створіть зрозумілі межі.
    Цікавтеся її онлайн-життям. Можна просто додати дитину в друзі в соцмережі, спостерігати без надмірного контролю.
    Допоможіть знайти альтернативу. Спільні прогулянки, хобі, настільні ігри, спорт, творчість — усе це допомагає збалансувати дозвілля.
    Подавайте приклад. Якщо батьки постійно «залипають» у телефоні, дитина сприймає це як норму.

 Якщо проблема вже є

    Почніть із батьківського контролю — існують спеціальні програми, що допомагають відстежувати, які сайти відвідує дитина та скільки часу проводить онлайн. Вони дозволяють встановлювати обмеження й блокувати небажані ресурси.
    Та головне — не забувайте про живе спілкування. Вимкніть ґаджети, влаштуйте пікнік, сходіть до музею чи просто проведіть сімейний вечір без екранів. Бо найкращий спосіб подолати віртуальну залежність — подарувати дитині справжнє життя, сповнене уваги, любові й пригод.

Картопля: диво з-під землі

     Картопля, картопелька, бульба, крумпля, бараболя, мандибурка, бенц, ріпа - як тільки її не називають. Печена, варена, смажена, у борщі, у салатах, у варениках. Важко повірити, що вона - чужоземка. 400 років тому картоплю до нас привезли з далекої «холодної країни» (так називають Чилі індіанці).

     Високо в горах індіанці знайшли рослину з гіркими на смак «ягодами» і на гілках, і на корінні. Вони назвали її «папа». Промерзла папа втрачала свій неприємний гіркий смак, тому індіанці заморожувати бульби, одігрівали їх, обдирали шкірку і їли. Цю нову їжу назвали чуньо. Чуньо рятувала індіанців від голодної смерті у неврожайні роки. Саме вони відкрили картоплю вперше.

     Вдруге картоплю відкрили іспанці. У 1536 році в індіанському селищі Сороката з’явилися іспанські розвідники. Побачивши озброєних чужинців, індіанці втекли, а у покинутих житлах солдати знайшли кукурудзу, квасолю та новий овоч, схожий на земляні гриби - трюфелі. Так вони і назвали картоплю. Заморський овоч оголосили «чортовим яблуком», бо люди часто труїлися зеленими плоди картоплі. Її заборонили садити та вживати у їжу.

     Втретє картоплю відкрив французький агроном та фармацевт Антуан Огюст Пармантьє. Він довів, що бульби картоплі поживні і дуже смачні, а її зелені ягоди вживати у їжу не можна. Наполегливий картоплелюб зацікавив заморською квіткою саму королеву, і французька правителька Марія-Антуанетта з’явилась на балу у сукні, оздобленій квітами картоплі. Придворні були у захваті! А от селян довелося привчати до цієї культури хитрістю. Коли картопля дозрівала, навколо полів ставили охорону. Думаючи, що охороняють щось цінне, селяни нишком викопували картоплю, варили її і їли.

     В Україні селяни теж не відразу зрозуміли, яку частину картоплі вживати у їжу. Дехто пробував їсти її зелені отруйні ягоди, що спричиняло тяжкі отруєння. Селяни відмовлялися садити картоплю, зчиняли «картопляні» бунти! Та минув час, і всі зрозуміли, яка то смакота - картопелька!

Диверсант із штату Колорадо

     Колорадський жук не зміг розлучитися зі своєю улюбленою їжею. Разом із картоплею він прибув із Америки до Європи. Тут у нього не виявилося природних ворогів, і він швидко розмножився. З тих пір фермери воюють з непроханим гостем, який пожирає картопляні насадження. Колорадський жук ще й неабиякий хитрун: у хвилину небезпеки він падає на землю й прикидається мертвим.

Картопляні цікавинки

- З картоплі виробляють крохмаль.
- Картопля містить солі Калію, необхідні для роботи нашого серця. Найбільше корисного елементу - під шкіркою. Ось чому молода картопля, запечена «в мундирі», - найкорисніша страва з картоплі.
- Картопля - перший продукт, який вдалося виростити у космосі. У 1995 році і космічному кораблі «Колумбія» з’явилися перші «космічні» паростки картоплі.
- Картоплю «фрі» придумали бельгійці. Якось на свята не вдалося  наловити риби, і її вирішили замінити шматочками картоплі, засмаженими в олії.

 - Картопля – герой багатьох натюрмортів, їй ставлять пам’ятники, відкривають музеї по всьому світу.
- У календарі інків була цікава одиниця виміру: час, за який варилася картопля - це приблизно 1 година. Переконайся! 

 

   Обережно, чіпси!

     Чому чіпси називають шкідливою для здоров’я їжею? Вони ж з картоплі! Справа в тому, що картопля містить багато крохмалю. При швидкому нагріванні з крохмалю утворюється акриламід - дуже небезпечна отрута. Вона є не лише в чіпсах, але й в інших продуктах, які швидко нагрівають і смажать, наприклад, у горішках та сухариках. А ще у чіпси додають барвники, підсилювачі смаку, ароматизатори. Інколи цих добавок більше за масою, ніж самої картоплі!

 

 

Винахід, що зробив дощ веселішим!

     Надворі осінь. Часом вона пестить нас лагідним сонечком та яскравими барвами. А потім починає накрапати холодний осінній дощик — він ллє й ллє, ніби не хоче зупинятися. Тут без парасольки вже ніяк не обійтися!

     Родовід парасольки сягає в далеке минуле. До нас дійшли вироби стародавніх майстрів Ніневії і Єгипту, на яких фараони зображені на фоні парасольок.

    І стародавні римляни, і греки, і народи Стародавнього Сходу мали звичай носити парасольки, але не такі, які поширені сьогодні. Вони були дуже важкими, тому залишались атрибутами вельмож і царствених осіб, за якими незмінно крокували раби з парасольками. 

     Більш звичні для нас парасольки з’явились у Китаї. Вони призначались для захисту людей від пекучого сонця.

     Особливої уваги заслуговують парасольки в японській традиції. Потрапивши в Японію через Корею в період 538-710гг., цей аксесуар став не тільки символом розкоші, але і предметом мистецтва. Правда, його матеріали – легке дерево і промаслений папір, на жаль, не дозволяли служити довго і зберегти для нащадків красу найдавніших зразків.

    У Франції при дворі вважали модним завжди мати при собі такі парасольки.

    Другим своїм народженням парасолька зобов’язана Англії. Одного дощового дня 1750 р. мешканці Лондона звернули увагу на дивного чоловіка, який тримав над головою палку з напівсферичним полотном з не промасленої тканини. Цим чоловіком був Д. Хенвей. Минали дні, місяці, роки, але кожного разу на вулицях Лондона незмінно зʼявлявся чоловік з незмінно розкритою парасолькою, не звертаючи уваги на насмішкуваті погляди перехожих. У 1840 р. Генрі Холленд запропонував сталевий каркас для парасольки.
    А в 1852 р. англійський винахідник С. Фокс створив конструкцію складаної парасольки на сталевих спицях, якою ми користуємося і по сьогодні. Саме тоді ж в Англії було налагоджено перше масове виробництво парасольок.

    У наші часи у продажі легко можна знайти парасолі всіх кольорів та розмірів: від величезних парасоль-тентів, до складаних 15-сантиметрових моделей, які зручно вміщаються в сумочці. Однак сьогодні це настільки буденний предмет, що він очолює список речей, які найчастіше гублять. Де б ви не були, з ним можна не боятися негараздів погоди. Тож, можливо, і ви, виходячи сьогодні з дому, почуєте: «Не забудь парасольку!».

 

Симпатичний гризун

     Білці смакує все: насіння, жолуді, гриби, бруньки, навіть комахи і м’ясо. Дуже цікаво вона гризе горіх: відгризає у нього гострий кінчик і встромляє в дірку два нижніх зуби. Ці зуби можуть розходитися в сторони і, мов забитий клин, розкривають горіх на половинки.

    Білки легко звикають до людей і дозволяють годувати себе просто з рук. А найбільш відважні можуть залізти у сумку чи навіть кишеню: «Ану перевірмо, чи є там для мене і горішки?». 

    Інколи, втомившись, білка відпочиває на дереві, гойдаючись на розгалуженій гілці, як у гамаку.

 

     Для домівки білка обирає дупло. А якщо його немає, то мостить собі кулясте гніздо з плетеним дахом і двома виходами. Ох і затишно всередині серед сухого листя та моху, які наносила білочка!

 

     Білка любить закопувати скарби (і вони — їстівні!). Шкода тільки, що пам'ять часто підводить, і вона геть забуває місце своєї схованки.
    Та скарбничка сама про себе нагадує: у ній із закопаних насінин виростають нові кущі та дерева. Оце-то білка-садівник!

 

    Якщо їжі у лісі залишається мало, білки здатні подорожувати великими зграями, перепливаючи навіть широкі річки. Швидко загрібаючи лапками, вони долають швидку течію, і тільки сотні руденьких хвостиків, як вітрила, стирчать із води. Хвіст допомагає білці тримати рівновагу, і важливо, і щоб із води він вийшов сухим.

 

 
    Зустрівши ворога, білка проявляє кмітливість та винахідливість: від куниць  утікає тоненькими гілочками, які не витримують ваги цієї тварини, а з хижими птахами грається у хованки та наздоганялки — рухається стовбуром дерева по спіралі. Доки птах облетить дерево, білка вже на протилежному боці стовбура, а далі — стриб  на інше дерево — тільки її й бачили!
    Легка білка може стрибнути напрямки до 4 метрів, а з висоти навкіс – аж до 15 метрів!

 

     Як у всіх гризунів, зуби в білці постійно ростуть, тож необхідно увесь час щось гризти, щоб вони сточувалися і не заважали закривати рота.
    Коли білці бракує звичайної їжі, вона гризе гілки. Халепа трапляється, коли вона плутає з гілкою електричний дріт. В США відомі випадки, коли білки наводили паніку, спричинивши відключення електричного струму.