Киці-мандрівниці Галини Манів

    13 березня виповнюється 60 років Галині Манів (Галина Миколаївна Кірієнко) — письменниці, авторці 15 книжок для дітей, серед яких 8 із серії про Кицю-мандрівницю, що полюбилася малечі. Вона також є співупорядницею серії християнських читанок і перекладачкою кількох поетичних книжок для дітей.
    Неймовірно захоплива серія історій про Манюню і Мулю не лише зацікавлює маленьких читачів, а й спонукає їх до самостійного читання. Завдяки великому формату та яскравому шрифту ці книги чудово знайомлять дітей із географією та культурою різних країн.
    Галина Манів продовжує створювати свій особливий світ — зі сміливими, допитливими й чуйними героями, захопливими подорожами та веселими пригодами, у якому добро завжди перемагає. Вона сподівається, що її книги, як і твори інших авторів, допоможуть дітям пережити труднощі, зберегти дитячу щирість і доброту та вирости гідними людьми.

 

Сніданок. Breakfast. Вивчаємо англійську

     Сніданок – найважливіший прийом їжі, адже він додає енергії на весь день. Насолоджуйтесь веселою музикою та пізнавальним відео, щоб дізнатися, як англійською називаються смачні страви, які ми їмо вранці. А щоб перевірити свої знання, зіграйте у вікторину «Англійська мова для дітей. Сніданок (Breakfast)».

 

Синичка – пташка з жовтим фартушком

     Взимку, коли під сірим небом місцина розмальована біло-чорними штрихами дерев, наче жменя сонячних зайчиків, стрибає гілками зграя синичок. Білі щічки, чорна краватка та жовтий «жилет»— синичку легко помітити та неможливо сплутати з іншим птахом.

    Синички живуть поряд із нами в лісах та парках цілий рік, нікуди не відлітаючи. Проте взимку вони тобі трапляються частіше, бо перелітають поближче до людей — так легше харчуватися.
    В кожну шпаринку зазирають допитливі очі-намистинки: чи нема чогось їстівного?

    До смаку синичкам комахи! Навіть взимку нишпорять пташки по тріщинках у корі, де ховаються від морозу шкідники.

    Залюбки подзьобають і шматок несолоного сала чи м’яса. А найбільш відважні можуть вхопити зерно просто з твоєї долоні. А потім — пурх — і тільки її й бачили!

     Лапки синички тоненькі, проте сильні й чіпкі. Чіпляючись за найтонші гілочки чи дроти, птаха часто розгойдується в карколомних позах, вишукуючи їжу.

     Чекаючи кінця зими, прислухайся довкола: чи не чутно дзвінкого синичого «зінь-зінь»? Недарма ж кажуть, що синичка співом весну приносить!

 

     Початок весни для синичок — час гніздування. Де ж влаштувати найзатишніше гніздечко, захищене з усіх боків? У цій справі синички неабиякі оригінали! Дупла, труби — годяться, але це все нудно: як вам синиче гніздо в дулі музейної гармати, в мишачій норі чи в поштовій скриньці?
    За сезон синичка відкладає дві кладки з 5-12 яєць. А пташенят годує 60 разів  на годину!

    Синичок називають санітарами лісу. Де багато синиць, там зникають шкідливі комахи. Одна пташка протягом доби з’їдає таку кількість комашок, що їх загальна вага дорівнює масі птахи.

Відгадаймо говірку (чернігівські діалекти)

    Діалекти – джерела, що живлять ріку літературної мови. У наш час діалекти продовжують існувати, засвідчуючи мовну унікальність окремих територій і збагачуючи літературну мову. Багато хто з нас вживає діалектизми, це і є жива розмовна мова.

     Чернігівщина – унікальний регіон, який поєднав на своїй території північні і південно-східні говори.

    А чи вгадаєш ти значення діалектизмів? Можливо, деякі з них взиваються у твоєму регіоні? 

Анне-Катаріна Вестлі - бабуся всієї Норвегії.

     

    Анне-Катаріна Вестлі – це чарівна норвезька письменниця, яка придумала багато веселих і добрих історій для дітей! Вона писала про великі сім’ї, дружбу, пригоди та справжні дива у звичайному житті.
    Найвідоміша її серія книжок – про "Тата, маму ,бабусю і восьмеро дітей". Уявіть собі – вісім братів і сестер живуть у маленькій квартирі разом із мамою, татом і найдобрішою бабусею у світі! Хоча місця небагато, зате любові вистачає на всіх. І кожного дня з ними трапляються веселі пригоди: то загубиться новий чайник, то потрібно перевезти цілу родину у вантажівці, а то й знайдеться несподіваний скарб!

    А ще Анне-Катаріна написала про Антона, хлопчика, який любить допомагати батькам і знаходить друзів у найнесподіваніших місцях. А її історії про Аврору вчать нас бути сміливими й не боятися змін.

    Книжки Вестлі сповнені тепла, радості та любові до сім’ї. Вони показують, що навіть у найменшій квартирі може поміститися величезне щастя, якщо поруч – рідні люди.

    А ти любиш читати веселі історії? 

    Хочеш дізнатися більше про письменницю? Тоді запрошуємо переглянути наше відео!

Підозрілі мешканці інтернету

   В інтернеті є не тільки чемні люди, які люблять доброзичливо спілкуватися, вчитися чи ділитися інформацією. Доволі часто під іменами або ніками справжніх користувачів ховаються хитруни й шкідники. Зараз ми їх розсекретимо!

 ТРОЛІ

    Це просто ЗЛЮКИ, яким постійно хочеться когось смикати й провокувати. Вони можуть бути цілком реальними і навіть знайомими по життю. Але якщо лаятися в реалі тролі не наважуються, то в інтернеті вони надолужують це «упущення». Важливо не підтримувати їхнє бажання «спілкуватися», і тоді вони підуть шукати іншу жертву.

ФЕЙКИ

    Це слово в перекладі означає «підробка». Фейком може бути особа або мережевий ресурс. Наприклад, хтось із якихось причин не хоче повідомляти реальні дані про себе.
    Тоді ця людина створює собі легенду — нове ім’я, нову біографію... Будь обережним, якщо натрапиш на фейковий сайт. Це пастка! Такий ресурс імітує, що він справжній, і краде паролі та коди для злочинного використання.
    Чи знаєш ти про ризики, що чатують на тебе онлайн? Перевір себе, зіграй у  вікторину «Безпечний Інтернет»:

Хто живе у смужках?

 

    Зебру не можна сплутати з іншою твариною, адже її вирізняє смугастий візерунок на тілі. Причому кожна зебра має свій унікальний малюнок із чорно-білих смуг. Людей здавна цікавило, яким же є основний колір шкіри в цих тварин. Чи вони чорні в білу смужку, чи навпаки – білі в чорну смугу? Науковці провели не одне дослідження і з’ясували, що все-таки основний колір – чорний. А от маленькі лошата народжуються не з чорними, а з рудувато-коричневими смужками.
    А чи знаєш, для чого зебрам таке дивне забарвлення? Воно допомагає їм ховатися. Так-так, ці яскраві плями мелькотять перед очима у ворогів, тому хижаки просто губляться. Стадо зебр зливається в їхніх очах у суцільну масу, й леви та інші тварини просто не можуть вибрати серед них одну. Рятують смужки також від набридливих і неприємних мух цеце. Ці комахи нападають на будь-який рухомий об’єкт, а зебр минають.

    Та це не всі завдання, що виконує смугастість зебр. Тварини розрізняють одна одну по цих малюнках. І маленькі лошата теж так упізнають своїх мам.

     Цікаво, що люди не один раз намагалися одомашнити смугастих «коників», та це не вдавалося. За своєю природою зебри дуже полохливі, навіть у зоопарках складно наблизитися до їхнього вольєра, оскільки  тварини відразу ж тікають. А це дуже прудкі тварини, адже розвивають швидкість до 55 км/год.

     Зебри дуже охайні. Вони допомагають один одному очистити шкіру від забруднень. Від паразитів рятують зебр птиці – буйволові шпаки. Пернаті вибирають з вовни комах і їх личинок. Зебри під час таких гігієнічних процедур слухняно стоять. Гірські зебри для наведення лоску щодня приймають ванни з пилу.

     Коли весь табун відпочиває, кілька тварин стоять на сторожі, щоб при потребі попередити всіх родичів про небезпеку, що наближається. Зебри – хороші товариші й мають розвинене почуття родинності. Часто вони утворюють сім’ї на все життя. Коли народжується маля, зебра-мама годує його молоком. Але воно не біле, як зазвичай, а рожеве.

     Харчуються зебри травою, молодою порослю чагарників, листям нижніх гілок дерев. Вони дуже залежні від води. Рідина їм потрібна щодня, тому вони не віддаляються від питних джерел без гострої потреби. Однак у разі відсутності корму, тварини можуть долати величезні відстані. Для таких подорожей збиваються у великі зграї, а іноді приєднуються і до інших травоїдних. Так зебри збільшують свої шанси на виживання під час далекої подорожі.

 

Якого кольору небо...

     У якому б місці на Землі ти не перебував – скрізь над тобою небо. На ньому пливуть хмаринки, освітлені Сонцем, у ньому кружляють птахи. У небі народжується ранок, а ввечері, коли заходить Сонце, на ньому вимальовуються Місяць і зорі.
    Небо поливає нас дощем і засипає снігом. Радує веселкою, лякає блискавкою і громом.

 Чому небо синє?

    Якщо подумати, то синій колір неба ти бачиш лише вдень, чи не так? Коли ж сонце заходить за обрій і його не видно — небо не має кольору. Воно здається тобі чорним. Який зробиш висновок?
    Небо забарвлюють сонячні промені. Звідки ж береться саме синій небесний колір?
    Може, тебе це здивує, але на таке простеньке, на перший погляд, запитання вчені шукали відповідь упродовж кількох століть.
    Вивчаючи сонячне світло, науковці дізналися, що воно... кольорове, змішане із семи кольорів: червоного, помаранчевого, жовтого, зеленого, блакитного, синього та фіолетового (окремо ти їх бачиш у веселці). Розділити промінь на кольори можна і в інший спосіб — поклавши на світло прозору скляну пірамідку — призму.
    Тепер уяви собі: мчить ось такий кольоровий промінь крізь чорний космос на нашу планету і, ще не долетівши до неї, наштовхується на прозору повітряну оболонку, що огортає Землю — атмосферу. Ось тут і починається чудасія!

Чому вечірнє небо -  кольорове?

    Ти вже знаєш, що повітря складається не тільки з газу кисню (яким ми дихаємо), у ньому є домішки й інших газів.
    Так от: найменші часточки усіх цих газів — молекули — стають справжніми перешкодами на шляху сонячного світла.
    Кольори у промені, стикаючись із ними, змінюються: одні з них «гальмують», інші втрачають колір та напрям руху, а от найдивніше поводиться блакитний колір — він розсіюється на всі боки, як бризки з пульверизатора. Ось такі «бризки синього», ніби куполом, вкривають земну атмосферу там, де вона освітлена Сонцем.
    Для того, щоб розсіяти червоне чи жовте світло, потрібні часточки більші, аніж молекули — наприклад, краплі води, пара, пил. Усе це також є в атмосфері на висоті до 10 кілометрів від землі. Зранку та ввечері, коли сонце низько над обрієм, промені проходять довгий шлях у шарі повітря, що насичене різними домішками, парою та пилом. Наштовхуючись на ці перешкоди, розсіюються вже теплі кольори, і небо над горизонтом розквітає червоно-жовтою барвою.

Під казковим капелюхом

    Друзі, а чи знаєте ви, що існує особливе свято — Всесвітній День Капелюха? 

    Це дуже веселе і незвичайне свято, яке відзначають щороку 15 січня. У цей день люди з усього світу одягають різні капелюхи: великі й маленькі, яскраві й прості, смішні й чарівні.

     Капелюх — це не просто головний убір. Він може бути справжнім символом, як, наприклад:

  • Чарівний капелюх мага, який творить дива.

  • Солом’яний капелюх для сонячного дня на пляжі.

  • Циліндр фокусника, з якого раптом з’являється кролик.

    У цей день можна влаштувати веселі ігри, вдягнути найоригінальніший капелюх і навіть спробувати зробити його своїми руками. А ще можна прочитати книжки, де капелюхи грають головну роль!

 

 

Ось який він, північний олень

    Північ важко назвати привабливим місцем для існування. Зима тут триває до дев’яти місяців, а температура повітря опускається аж до -50° С. Та північні олені недаремно отримали  свою назву — їм такі умови до вподоби.

     Маса дорослого північного оленя може перевищувати 200 кілограмів, а висота в холці досягати півтора метра.
    У всіх видів оленів ніс вкритий шерстю, але при цьому на ньому є гола ділянка шкіри. У всіх, крім північного – у цих тварин ніс повністю вкритий шерстю, щоб не замерзнути.
    Шерсть північного оленя унікальна тим, що самі шерстинки всередині порожнисті, наповнені повітрям. Тому вона так добре утримує тепло.
    Не мерзнути в холодному кліматі північним оленям допомагає товстий шар підшкірного жиру, який подекуди сягає 6-8 сантиметрів завтовшки.

    Для прогулянок по снігових пустелях тобі неодмінно знадобилися б снігоступи.
    А от північним оленям вони зовсім ні до чого, їхні копита настільки широкі, що дозволяють не тільки ходити, а й легко бігати по снігових кучугурах.
    До того ж на зиму в оленів між копитами виростають «щітки» — пучки жорсткої шерсті, які втримують тварину на слизькому льоду.

 

    Рослинність півночі вкрай бідна, тому  північний олень невибагливий до їжі.  Його головна «страва» — лишайник. Та щоб дістатися до нього оленям іноді доводиться розгрібати сніг завтовшки до 1 метра.
    Лишайник дуже поживний, але не містить мінеральних солей.
Тому олені часто п’ють морську воду та їдять водорості, зануривши голову під воду.

     А ще північні олені — завзяті кочівники. Відстані їхніх кочівель рекордні серед парнокопитних тварин (понад 1000 км). До речі, маршрути своїх мандрівок олені час від часу змінюють, щоб лишайник на попередніх встиг відрости.

    Завдяки своїй морозостійкості північні олені можуть перепливати навіть холодні північні річки. Є докази того, що вони форсували водні перепони в 5-7 кілометрів завширшки.
    Корінні жителі Крайньої Півночі давно одомашнили північних оленів, і життя двох десятків народів нерозривно пов'язане з цими тваринами.

 

Невловимий мисливець

  Рись дуже схожа на велику кішку. Лише живе цей пухнастий хижак не вдома, а в лісі.  

    Впізнати лісову красуню можна за великими бакенбардами, які прикрашають її голову, і по довгих китицях на кінчиках вух. А ось хвіст у рисі короткий, немов обрубаний.

     Рись ніколи не мерзне, навіть у найлютіший мороз. Матінка-природа подарувала їй теплу хутряну шубу, яка буває різних відтінків: від жовто- рудого до сіро - димчастого. А її великі сильні лапи, волохаті і широкі, на зиму ще більше обростають теплою шерстю. На таких лапах добре ходити по рихлому глибокому снігу, не провалюючись у нього. Рись добре пристосована до лютого морозу. Її можна зустріти навіть за Полярним колом.

    Китички на вухах, завдяки яким рись не можна сплутати з жодною іншою твариною, зовсім не прикраса, а своєрідний орган слуху, який допомагає звірові вловлювати найтихіші звуки. Саме завдяки китицям рись має неймовірний слух. Вона може почути кроки людини на відстані кількох кілометрів. Якщо ж китички відрізати, то слух рисі значно погіршується.

    Малюки у рисі народжуються сліпими і у пухнастій шубці. Тільки через декілька днів у них розплющаться очі. Маленьких рисенят виховують обоє батьків. Матуся-рись навчає дитинчат премудрості полювання, готує до самостійного життя. Вона приносить їм живих зайців і мишей, щоб малюки вчилися полювати. Коли ж вони підростуть, усе сімейство разом відправляється на полювання.

     Рись - природжений мисливець. Лише стемніє, вона виходить на полювання.
    Ця кішка може дуже довго перебувати у засідці, терпляче вистежуючи свою жертву. Тонкий слух і гострий зір дають змогу рисі легко знаходити здобич.
    Зазвичай вона вибирає слабших тварин, тому що біг не її стихія. Безшумно підкрадаючись до жертви чи причаївшись на гілці, рись підпускає здобич ближче, а потім раптово стрибає. Найчастіше її здобиччю стають зайці, лисиці, білки, змії, птахи, яких хижак ловить завдяки блискавичному стрибку. Рись також любить пташині яйця, за якими без вагань лізе на високі дерева, пробирається у важкодоступні місця чи дереться вгору по гострих верхівках скель. Дуже зголоднівши і не знайшовши здобичі, рись може накинутися навіть на оленів чи лосів.
    А після ситної трапези хижак солодко спить у своєму лігві - ямі, вправно схованому у лісових заростях.

    Рись - розумна, спритна, швидка і хитра тварина. Вона прекрасно лазить по деревах і скелях. І, на відміну від домашньої кішки, зовсім не боїться води. Рисі відмінно плавають і часто у пошуках їжі перепливають широкі бурхливі річки. Інколи їхньою здобиччю стають навіть риби або інші мешканці водойм.

    Зіткнувшись із супротивником, рись намагається його залякати: вищить, фиркає, дряпає землю кігтями, махає хвостом, наїжачується... Спробуй не злякатися! Тому більшість звірів намагаються обходити цю кішку десятою дорогою.