Неповторна краса сніжинки

     «Чи бувають однакові сніжинки?»  - таке питання спало на думку підлітку Вілсону Бентлі, який працював на фермі в одному з американських штатів. Щоб довго не гадати, хлопець вирішив перевірити це на практиці. Спочатку він замальовував кожну сніжинку, розглядаючи її крізь старий мікроскоп. Та часто-густо тендітні кристали танули, не дочекавшись завершеного портрета.
    Тоді Вілсон вирішив фотографувати сніжинки. Вдалося це не одразу — на експерименти пішло аж два роки. Не дивно, що через цю чудацьку справу його прозвали «Сніжинкою»! Своїх крихких моделей він ловив на чорну оксамитову поверхню так, щоб тонкі промінці не ламалися, а фото встигало з’явитися раніше, ніж крижана красуня розтане.

     «Нехай усі переконаються, що поруч — неземна краса!» — думав майстер. За все життя Вілсон Бентлі створив понад 5000 фотографій сніжинок і довів: не буває двох однакових — кожна з них унікальна.
   

    Небесна геометрія сніжинок, яка так захопила Вілсона Бентлі, зацікавила й учених. З розвитком техніки сніжинки почали фотографувати під потужнішими мікроскопами, вивчати та робити нові відкриття. З’ясували, що сніжинки народжуються в хмарах із водяної пари, яку вітер підіймає високо над землею. Там пара перетворюється на крихітні льодяні кристалики.
Вони наростають навколо пилинок або дрібних часточок ґрунту, підхоплених вітром. У хмарі кристалики постійно рухаються: вітер їх перемішує, і, ніби танцюючи, вони поступово набирають своєї форми. 
    Складні візерунки з’являються тоді, коли на основних променях сніжинки наростають менші кристали різних форм.
    Якщо вітер заганяє хмару в найхолодніші шари атмосфери, там утворюються сніжинки у вигляді кристалів-стовпчиків. А пласкі шестикутні сніжинки формуються в нижчих і тепліших хмарах.
    У безвітряну погоду, коли така сніжинка, падаючи, обертається довкола своєї осі, мов балерина, з’являється ідеально рівний, симетричний візерунок.
  

    Якщо придивишся уважніше, переконаєшся: сніжинки бувають дуже різні — схожі на зірочки чи квіти, на манну крупу або льодяні голочки. Падаючи на землю, кожна з них долає довгий шлях. Дорогою вона змінює форму залежно від температури та напрямку вітру. Коли холодає, сніжинка «їжачиться», обростаючи новими кристалами; коли теплішає — кристалики злипаються, змінюючи візерунок.
    Перед відлигою в польоті можуть зліплюватися одразу кілька сніжинок — тоді ми кажемо, що сніг «лапатий». Саме з такого мокрого снігу найкраще ліпити снігову бабу.

    На сонці сніжинки виблискують, мов коштовності. А дехто з допитливих навіть помічає в цьому сяйві всі кольори веселки. Звідки ж у сніжинці веселка? Згадай: сніжинка — це кристал. А промінь сонця, потрапляючи в кристал, розкладається на райдужні барви.

 По сторінках журналу «Розумашки».

Коли зима грається: дивовижні витвори снігу й льоду

     Як тільки випадає сніг, перше бажання, яке виникає і в дорослих, і в дітей, — вибігти на вулицю, погратися в сніжки та зліпити сніговика. Та виявляється, такі зимові забави зовсім не чужі й самій природі.
    Вчені зафіксували дивовижне явище, яке має назву «снігові рулони». Це циліндри зі снігу, які вітер скручує так, ніби ліпить власні сніжки. Усередині вони порожнисті, зате зовні — міцні й щільні.

     Снігові рулони бувають дуже різними за розмірами: від крихітних, схожих на тенісний м’яч, до справжніх велетнів — 25–30 см у діаметрі та до 30 см завширшки. Їхній розмір залежить від сили вітру, «липкості» снігу та рельєфу місцевості. Найбільші рулони утворюються там, де вітер здуває сніг зі схилів пагорбів або інших височин.
    Здавалося б, що може бути дивовижнішим за ці снігові витвори? А природа має ще кілька козирів у рукаві.

     В Арктиці можна побачити неймовірно красиве явище — льодові квіти. Це крихітні кристали, що розквітають на поверхні тонкого молодого льоду. Вони з’являються лише за особливих умов — коли температура льоду й повітря відрізняється щонайменше на 20 °C.

     А на березі одного з озер у США сталося справжнє диво — там утворилися тисячі ідеально круглих льодових куль. Здавалося, ніби таємничий чарівник зліпив їх за одну ніч. Насправді ж течія та температура, близька до нуля, створили унікальні крижані кульки як на березі, так і під водою. Місцеві жителі охрестили ці утворення сніговими колобками.

    Через сильні морози озеро Мічиган перетворилося на справжнє море льодяних брил, а деякі водоспади взимку виглядають, як снігові кратери, ніби з іншої планети.
 

   

    Зима вміє дивувати. Варто лише придивитися — і морозні чудеса відкриються на кожному кроці.