Пернаті диваки

 «Чечітка» дзьобом.

    Лелека – болотяний птах, прозваний у народі жабоїдом. Його величезне гніздо видно здалеку – на дереві чи стовпі, на високій вежі або хаті.

    У цих птахів майже нема голосу – глухий і негучний, він лунає рідко. А от клацати дзьобом вони люблять: то голосно, то стиха, то «кулеметними чергами», то поодинокими «пострілами».

    Нерідко можна побачити, як лелека, стоячи у гнізді й відкинувши голову назад, аж на спину, «вибиває чечітку», постукуючи наддзьобком по піддзьобку. Дзвінкий звук відлунює далеко навколо. Це тому, що птах втягує язик у гортань, вивільняючи порожнину рота для кращого резонансного ефекту.

    Навіть малі лелеченята пробують клацати дзьобами.  Та марно – їхні «клацали» ще надто м’які, отож звук виходить зовсім тихий. Зате вони пищать і нявчать не згірш за кошенят!

Хто бекає? Бекас!

    Примітна ознака бекаса – довгий, прямий і гострий дзьоб. Живе на болотах, вологих луках, берегах річок та озер з м’яким ґрунтом, який він свердлить дзьобом у пошуках їжі – черв’яків, комах, дрібних молюсків, тонкостінних мушель. Добре бігає, швидко літає, може плавати і навіть пірнати.
    У народі його прозвали «баранчиком» - за характерні тонкі звуки, схожі на бекання, які він видає під час токування. Бекас-самець здіймається високо в небо, а потім, склавши крила й розпушивши хвіст, грудкою падає вниз. Під натиском повітря пір’я хвоста починає вібрувати – от і чується безперервне  бекання молодого баранчика.

    Самки у відповідь подають закличний голос. А бекас, пробекавши отак хвостом, сідає на кущ або купину поблизу і вигукує «така-таку!». Мовляв, бач, який я співець-молодець!

Що за птах в очереті дерчить?

   

    Цього птаха всі знають, але мало хто бачив, адже він дуже обережний! Зате  почути його  може кожен охочий – деркач галасливий, та й голос має гучний і різкий, який не сплутати ні з чиїм іншим.
    Ці скрипучі й голосні вигуки «ге-ге» або «дерг-дерг».  крикнувши отак двічі в очереті, птах на мить замовкає, ніби прислухається, а потім скрикує знову.

    Особливо часто чути його наприкінці весни, коли настає шлюбний період.

    Іноді деркач так захоплюється своїм співом, що втрачає пильність. І тоді до нього можна підійти зовсім близько.