Що робити, коли…З ТОБОЮ НІХТО НЕ ДРУЖИТЬ

    Друзі — це дуже важливо. І для дорослого, і для дитини. Коли в тебе є друзі, жити весело й цікаво, та навіть неприємності вдається легше пережити.

      Ще краще, коли є один або два дуже-дуже близьких друга таких, з якими можна хоч усе життя разом провести - і не набридне.

      А крім них багато просто друзів, не таких близьких. Нехай навіть іноді трохи вередливих, але щоб  з ними було цікаво. І якщо посваритесь - щоб потім помиритися досить швидко.

     Загалом, коли в людини є добрі друзі — це щастя. А якщо НЕМАЄ?

     Якщо нещодавно переїхав і в нову школу перейшов?  Якщо на перервах усі купками або парами, а ти сам?

     Це - зовсім не щастя. Це навіть НЕЩАСТЯ. І з цим треба щось робити.

     Подумаймо: чому з деякими дітьми не хочуть дружити?

     Ніхто не хоче дружити з ябедами, жадібними, злюками, забіяками, бруднулями, гордіями. 

    Та що, як ти чесно-чесно про себе подумав і прийшов до висновку, що ти:

 Не скаржишся дорослим без нагальної потреби.

 Не скупишся, коли в тебе є щось смачне або цікаве, а інші теж хочуть.

 Не злишся й не лаєшся через дрібниці.

 Не скиглиш через кожну подряпину.

 Не боїшся всього на світі.

 Не ображаєш і не критикуєш усіх навколо.

 Не ходиш постійно брудний і з зашмарканим носом.

 Не вважаєш себе найрозумнішим.

     Якщо все це не про тебе, а з друзями все одно поганенько,  можливо, ти припускаєшся однієї з чотирьох помилок.

 

 Помилка перша: ДУМАТИ, ЩО ТАК І МАЄ БУТИ.

     Варто тільки почати думати: «Зі мною ніхто не дружить, тому що я погано вчуся», або «тому що я неспортивний», або «тому що в мене немає дорогих речей» — і пиши пропало.
    Це все одно, що прямо на лобі в себе написати: «Зі мною дружити не можна! Є вагомі підстави!»
    А потім дивуватися, що друзів немає…
    Насправді дружать з людиною не тому, що вона якась зразково-показова (спортивна, дотепна, модна, красива). І не тому, що в неї є якісь речі. Якби це було так, тоді всі хотіли б дружити тільки з окремими щасливчиками, а ми бачимо, що друзі є майже у всіх.
    У неспортивних, у тугодумів, у капловухих, у двієчників - у всіх є друзі, та ще й які: найвірніші, найвеселіші. І навпаки, в усіляких там «зірок» часто немає близьких друзів. Можливо, їх відштовхують ті, хто тільки зображує друзів. А можливо, самі «зірки» втрачають уміння дружити й нікому не вірять.
    Тому якщо ти не «зірка», а звичайна людина, та ще й з недоліками,— це ГАРНА НОВИНА. Адже більшість людей у цьому схожі на тебе. А схожим потоваришувати легше!

Помилка друга: НАВІТЬ І НЕ НАМАГАТИСЯ.
    Деякі діти, яким важко подружитися з однолітками, вирішують узагалі перестати спілкуватися з ними. Сидять цілими днями за комп’ютером.
    Так, комп’ютер дуже зручний товариш в іграх. Не піде нікуди, робить усе, що забажаєш, завжди готовий тебе розважити, не сперечається й не ображається. Можна поспілкуватися в чатах, де тебе ніхто не бачить і не знає і тому не так страшно. І немає жодних проблем.
    Насправді  це зовсім не вихід. Уяви собі, що в тебе не виходить розв’язувати завдання за новою темою. І ти придумав: не буду їх розв’язувати, якщо вони такі важкі! Краще розв’яжу ті, що простіші, з підручника першого класу. Гарний вихід?
Звичайно, прості вправи ти виконаєш. А потім що? Як писати контрольну? Як закінчувати навчальний рік? Як узагалі вчитися далі?
    Виходить, ти просто змарнував час. Чим довше ти будеш розв’язувати прості завдання й відкладати складніші, тим важче буде потім надолужити. Краще б постаратися і першого разу все ж таки впоратися з важкими завданнями.
    Зі спілкуванням так само. Що більше часу ти проводиш з комп’ютером замість живих людей, то важче тобі буде навчитися того, що ти погано вмієш: знайомитися, дружити, спілкуватися. Чи не краще просто зараз налаштуватися рішуче, зібратися із силами - і навчитися спілкуватися? НУМО!

Помилка третя: ЗАНАДТО НАМАГАТИСЯ.
    Тобі дуже хочеться, щоб з тобою дружили.
    Ти думаєш про це постійно. Ти готовий на все, щоб тебе прийняли в компанію.
    Ти намагаєшся говорити, одягатися, поводитися, думати, як ті дітлахи, про чию дружбу ти мрієш.
    Ти завжди поблизу, ти пропонуєш допомогу, ти готовий віддати будь-яку свою річ, витратити всі свої гроші, щоб усіх пригостити, ти дуже переживаєш через те, що вони про тебе сказали і як подивилися.
    Варто комусь сказати тобі кілька слів, і ти вже називаєш його «мій друг». Ти робиш усе від тебе залежне, щоб завести друзів!
Насправді якщо ти так налаштований, то ні в які друзі тебе не візьмуть.
    У кращому випадку дозволять бути в компанії «хлопчиком на побігеньках» або «дівчинкою, яка постійно з нами ходить». І в будь-який момент зможуть прогнати або образити. Така «дружба» тобі не сподобається, май на увазі. Дружба — це стосунки рівних, її неможливо випросити або вислужити. І її неможливо купити, пригощаючи всіх в McDonald's.
    Заспокойся. Твоя дружба нікуди від тебе не втече. Хтось знаходить своїх найближчих друзів у дитсадку, а хтось — тільки в школі. Це обов’язково станеться і з тобою, не зараз, так завтра, не завтра, так за рік. Ось Гаррі Поттер не мав друзів аж до 11 років, до вступу в Гоґвортс. Йому було нелегко, але він не став підлизуватися до дружків свого двоюрідного брата або намагатися бути схожим на них. Зате потім він знайшов друзів, і чудових! Будь готовий до дружби, але не нав'язуйся. Не старайся бути на когось схожим, для твого СПРАВЖНЬОГО друга ти будеш цікавий саме таким, яким ти є.

 

  

  Помилка четверта: НЕХАЙ БУДЕ ВСЕ ТАК, ЯК Я ХОЧУ!
    У деяких дітей не виходить із дружбою тому, що вони не вміють спілкуватися на рівних. Увесь час командують.

    Пропонують грати тільки в те, що їм самим цікаво. Хочуть, щоб завжди було так, як вони придумали. Щоб друзі завжди хотіли того самого, що й вони. Щоб слухали все, що вони розповідають. Сміялися завжди, коли вони жартують.
    І ще - щоб в усіх іграх завжди тільки вигравати. А якщо їм не дають командувати, то ображаються і сваряться або йдуть.
І їм здається, що ніхто їх не розуміє, і дружити з ними не хоче, і їм просто не пощастило, що дісталися такі однокласники або сусіди —  нудні і неприємні. Насправді дружба — стосунки рівних. Дружба - це коли добре всім, а не комусь одному.
Ти хочеш, щоб тебе почули —  інші теж.
Ти любиш грати цікаві ролі — інші теж.
Тобі здається, що ти чудово придумав,—  іншим теж.
Переконайся, що ти не командуєш.
Послухай, що пропонують інші діти, це може бути цікаво.
    Навчися не злитися через поразки - адже це не чемпіонат світу, а просто гра з друзями!
    Тепер добре подумай, чи не робиш ти одну із цих помилок.
    Зазвичай, варто їх виправити, і друзів буде більше.

Крилата сусідка

    Ворона ображається, коли її називають круком. Бо ж у ворони і пір'я чорне з сірим, і дзьоб не такий масивний, і хвіст не клином, а округлий, як віяло. Круки обирають пару раз і на все життя й селяться в безлюдних, диких місцинах, у горах. Ворони ж, навпаки, живуть переважно у галасливому пташиному гуртожитку, ближче до людських осель. А сім’ї утворюють лише на кілька місяців. 

    У кінці лютого пара ворон будує собі житло. У їхньому гнізді просторо і затишно, незалежно від того, з чого воно збудоване: з товстих гілок, перемащених глиною, чи з поцуплених десь металевих дротин (ворони миттю зметикували, що дріт нагрівається швидше — тож і господарям там тепліше). Дно вимощується чимось м’яким: ганчірками, нитками, шерстю. Тепер і потомство можна виводити! Тук-тук! Із зеленуватих плямистих яєчок прокльовуються вороненята. А вже в червні відбудеться перший політ із гнізда.

    Колись ворона, помітивши сову чи яструба, «вмикала» найвищу воронячу швидкість. Та згодом їй набридла ганебна втеча. Тепер вона щосили волає «Кар-р-р!», і зграя розуміє: «Усі сюди! Небезпека!». Ось тут вже непереливки нападникові. Наче хмара, мчить організоване крилате військо. Тож рятуйтеся, пернаті вороги! Войовничо поводяться і ворони-батьки. З любов’ю виховуючи пташенят, вони мають за недруга всякого, хто навіть ненароком наблизиться до гнізда. Тоді від воронячого терору може постраждати навіть людина.

    Зграя ворон живе за своїми «воронячими законами». Удень, як правило, вилітають за околиці міста чи села добувати харч: комах, мишей, яйця інших птахів, ягоди, навіть заєць може потрапити у меню ворони. А ввечері, у один і той самий час, зграя повертається на ночівлю.
    Сплять на деревах чи дахах, тісно притискаючись одна до одної.
    Живуть ворони до 80 років і передають нащадкам усі свої вміння.

    Ворони вважають, що транспорт існує для того, щоб зручніше було харчуватися
    Покладе птах на залізничну колію велику кістку і чекає на поїзд. Він розкришить колесами твердий харч куди краще, ніж її дзьоб. Тоді можна й обідати!

    Смітник для ворони — справжня скарбниця. Тут знайдеться і матеріал для гнізда, і пожива, а якщо поталанить, ще й дрібні монети, скельця, недокльований кимось горіх... Усі ці «коштовності» несе ворона у сховки, які робить у дуплах чи розломах дерева. Сюди навідується часто — пильнує своє добро.

    Приручене вороненя залюбки навчиться знімати з гостя капелюха або вимикати з розетки телевізор. Адже його розумові здібності навіть вищі, ніж у собаки. Доведено, що ворони здатні подумки рахувати до п’яти і логічно мислити. Скажімо, сухарі здогадуються розмочувати у калюжах, а щоб дістати м’якуш на дні високого глечика, ворона може дзьобом зробити гачок із дротинки. Голоси інших птахів і навіть людську мову вони копіюють краще, ніж папуги!
    Якщо ворону змалечку доглядає людина — вірнішого друга і не знайти. Хоча для неї найбільша радість — свобода.
    Порадіймо разом із нею!

У пошуку надійних вебсайтів та джерел

 Про користь розвивальних ресурсів.

    У мережі діти можуть гратися. Але також дізнаватися багато нового — корисного чи не дуже. Усе це можливо завдяки спеціалізованим сайтам для дітей, усіляким енциклопедіям, навчальним відео на відеоканалах, сайтам із науковими експериментами...

    Можна називати це все нескінченно. Але правда в тому, що для дитини стає доступною будь-яка інформація. Ключове слово в попередньому реченні — «будь-яка». Усе, чим наповнений і щодня наповнюється інтернет, миттєво стає надбанням дитини. Проте не можна сказати, що з цим уже нічого не вдієш. Для того щоб від розвивальних та інформаційних ресурсів дитина мала суцільну користь, дитину потрібно до цього підготувати. І контролювати цей процес.

 

 Підготовка.

    Розкажіть дитині про те, що далеко не вся інформація в інтернеті є корисною. А також про те, що не вся вона призначена для дітей. Поясніть, чому деякі ресурси до певного віку будуть для дитини заблокованими. Поговоріть про те, що таке шкідлива і корисна інформація, а, найголовніше, покажіть ті ресурси, які вважаєте цікавими й потрібними. Допоможіть дитині зареєструватися на тих сайтах, що будуть для неї корисними та цікавими, якщо вона ще не вміє цього робити або сайти запитують батьківського дозволу.

Контроль.

    Ви повинні знати, які сайти цікавлять вашу дитину і що вона там робить. Ви можете попросити дитину розповісти вам про це.
Але ви також маєте інколи переглядати сторінки, які відвідує дитина.
    Причому набагато краще робити це не ховаючись, чесно попередивши дитину, що в такий спосіб ви хочете убезпечити її в мережі.
    Звісно, батьківський контроль у молодшому та підлітковому віці істотно різниться. Але водночас пускати процес на самоплив не можна.

Як призвичаїти дитину до корисних сайтів.

    Добре, якщо спершу дорослі ознайомляться із ресурсами, що пропонують своїй дитині. Або можна зробити це разом із дитиною.
    Ось приклад. Тато знайшов в інтернеті ресурс, де користувачі розміщують відеоролики про цікаву поведінку різних тварин. Разом із сином він почав періодично переглядати їх. А також запропонував синові самостійно знайти хорошу енциклопедію про тварин, щоб дізнатися якомога більше цікавого про різних звірів і птахів.
    Інколи на сайтах організують усілякі вікторини та конкурси. Це також непоганий стимул для того, щоб зацікавити дитину.
    А тепер стисло про те, чому розвивальні та інформаційні ресурси корисні для дітей.
• Дитина може користуватися ними самостійно.
• Навіть якщо дорослий не в змозі відповісти на дитячі запитання чи не перебуває поруч у цей момент, дитина знайде відповідь в інтернеті самостійно.
• У дітей переважає наочно-образне мислення, тому те, що демонструють в інтернеті (популярні наукові досліди, відео перебігу природних процесів: як відбувається певне природне явище і т. ін.), дитині дуже зрозуміло й цікаво.
• Зазвичай відео в інтернеті досить короткі, що певною мірою відповідає особливостям концентрації дитячої уваги.
• На «правильних» сайтах немає готової інформації. Дитині пропонують робити відкриття самостійно, дають завдання і потім перевіряють їх.
Загалом правильні ресурси за умови правильного батьківського підходу - це суцільна користь, а не шкода.

 

Про користь навчальних програм.

    В інтернеті сьогодні є безліч дуже корисних програм, що допоможуть дитині опанувати мови, навчитися читати, лічити, малювати, конструювати тощо.
    Вибирайте програми з різними рівнями складності й такі, де неможливо перестрибнути на наступний рівень, не подолавши попереднього. В інтернет-просторі є також чимало надзвичайно цікавих відеопрограм (деякі з них за доби інтернету перекочували з телебачення .)
    Наприклад, американська передача-серіал «Вулиця Сезам»(Sesame Street), яка почала виходити ще 1969 року, містить понад 4000 серій. Водночас є різні цикли навчального відео для дітей віком 3-12 років. Автори програми йдуть у ногу з добою, тому передача є дуже популярною серед сучасних дітей.

     'Відеопрограми виробництва Великої Британії «Твої веселі друзі звірята» (All About Animals) напевно сподобаються вашій дитині. Короткометражні документальні фільми телекомпанії ВВС містять унікальні кадри з життя тварин і безліч наукових фактів, викладених зрозумілою і доступною для дітей мовою.

 

    Німецька програма Galileo каналу ProSieben — це 45 серій науково-популярних передач про все, що відбувається навколо нас, чим захоплюються усі діти. Кожна з програм має версії англійською та іншими мовами.
    Науково-популярний, пізнавально-розважальний мультсеріал виробництва Франції «Хочемо все знати» ознайомить дітей із тим, як влаштовані механізми, що оточують нас у повсякденному житті.

    Ми навели назви лише кількох програм, насправді їх значно більше. Ви можете звернутися до посилань наприкінці книги та вибрати для навчання і розвитку своєї дитини програму, що відповідає її віку. І ви зрозумієте, як багато корисного можна знайти в інтернеті для того, щоб правильно виховати дитину і дати їй гарну освіту.

Я всім на світі поділюся з вами та мови рідної нікому не віддам.

 

Завдяки мові та мисленню суспільство здатне змінювати навколишній світ. Недарма, українську мову називають солов’їною, адже вона багата на епітети та її звучання неймовірне. Безумовно, мова для народу є його скарбницею, живою схованкою людського духу. Рідна мова утворює невидимий зв’язок між усіма поколіннями минулого та майбутнього. Навіть коли українську мову намагалися витіснити, народ завжди зберігав та відстоював право розмовляти своєю мовою. Українські поети, художники, політичні діячі у всі часи намагалися зберегти та популяризувати рідну мову. З року в рік наша мова збирає все більше справжніх прихильників. Вже з 1997-го року щорічно в Україні святкують День української писемності та мови 9 листопада.
    28 липня 2023 року Президент України підписав указ про зміну дати святкування з 9 листопада на 27 жовтня. Перенесення відзначення події пов’язане з переходом на новоюліанський календар, бо дата встановлення Дня української писемності та мови визначена у день пам’яті Преподобного Нестора-Літописця.
    Хочеш дізнатися більше про українську мову? Переглянь нашу презентацію.

Мопс, який хотів стати…

    Хочете потішити свою малечу чудовими оповідками про веселі пригоди маленького мопсика? Тоді читайте серію книг «Мопс, який хотів стати...».
    Про авторку Беллу Свіфт мало інформації. Відомо, що вона була редактором та видавала літературні примірники під різними псевдонімами. На цей час з родиною проживає у Лондоні. Обожнює свого кота, котрого вважає членом сім'ї, але мріє завести собаку! Любов до тварин виливається на сторінки її творів. Смішні витівки та цікаві походеньки мопса на ім'я Пеґґі не раз змусять посміхнутися читачів.

Модна книжка для дівчаток

 

    Всіх дівчаток вітаємо з Міжнародним днем дівчаток! Не поспішайте дорослішати, будьте  активними, веселими, ганяйте м’яч у дворі і грайте в ляльки, час швидкоплинний – насолоджуйтеся! Чернігівська обласна бібліотека для дітей пропонує добірку цікавих книг для та про дівчаток:

 

Бабусю й дідуся я поважаю…

    Тихо та непомітно падає листя з дерев, відчутна вранішня прохолода – так до нас приходить осінь. Мабуть, недаремно старість людини ще називають осінню життя, саме тому щороку 1 жовтня у світі відзначають Міжнародний день людини похилого віку .
    Дідусі і бабусі – це жива мудрість, неписана історія нашого роду, досвід, отриманий від них у спадок, залишається золотим набутком на все життя. Саме наші бабусі і дідусі є творцями легенд, казок, прислів’їв та приказок. Як дерево тримається на корені, так і кожен рід тримається на найстарших його членах, бо саме вони мають великий досвід життя і допомагають молодим.
    Перевір себе, як ти знаєш приказки про бабусь та дідусів, зіграй у гру:

Школа. School. Вивчаємо англійську

    Прийшла осінь. Діти пішли до школи. Які ж речі потрібно покласти в рюкзак? Яке шкільне приладдя потрібне для навчання?
    Вивчаючи особливості мови разом зі своїми дітьми, батьки подають хороший приклад, демонструють, що це дійсно важливо. Звичайно, дитина і сама може вчитися, оскільки зрозуміє сенс простих картинок і вправ. Малюк краще засвоює матеріал, коли вивчає англійську разом з батьками.
    А як шкільне приладдя звучить англійською мовою дізнавайтеся з пізнавальних відео та веселих пісень:

Заморські фрукти

 

    Бібліотечний кіт Кекс, між іншим, великий ласун. Він дуже любить куштувати всякі фрукти. Соковиті яблука та сливи, персики, абрикоси. Але до вподоби йому й заморські фрукти - банани, авокадо, ківі та ананаси. І от що кота Кекса зацікавило найбільше: якщо яблука та сливи можна побачити й у бабусі на подвір’ї, та навіть ті, хто ніколи не був у селі, точно знають, як вони ростуть, то з фруктами заокеанськими все набагато складніше. Хоча, звичайно, ніхто не думає, що вони ростуть прямо на полицях супермаркету. Чи все ж таки хтось так думає?

    Якщо запитати дітей, чи бачили вони банани, чи куштували ці солодкі плоди у яскраво-жовтій шкірці, то більшість, звичайно, скаже «так». А от як вони ростуть? І так само більшість з упевненістю відповість - звичайно, що на пальмі. Але, насправді, це зовсім не так.
    Адже банан - це не дерево, а трава. Так-так, дуже велика трав'яниста рослина,яка може бути заввишки навіть п’ять метрів та з товстим стовбуром, що нагадує пальму, який сягає деколи 20 см в обхваті.
    Плоди цієї диво-рослини, тобто власне банани, кріпляться своїми «ніжками»- держачками до стовбура «пальми» і ростуть гронами, «носиками» догори. А не звисають донизу, як це часто можна побачити на малюнках.
    Домівкою рослини є тропічний ліс Південно- Східної Азії. Там дуже тепло та волого. У нашій країні банани не ростуть, оскільки немає необхідних умов. Бо при температурі + 16 градусів банани значно сповільнюють свій ріст, а якщо температура стає нижчою за + 10 - узагалі відмовляються рости.
    Так що, допоки не придумали, як умовити рослину перестати боятися холоду, прийдеться ласувати бананами з інших країн.

     Ківі - це молодий фрукт, з’явився тільки в середині XIX століття в результаті окультурення китайської ліани Actinidia deliciosa садівником-аматором з Нової Зеландії Олександром Еллісоном.

 

    А ще цікавішими є справи з тим, як росте ананас. Цей екзотичний фрукт потрапляє до нас із далеких країн Південної Америки - Парагваю та Аргентини. Тобто, задля того, щоби потрапити на наші столи, ананасам приходиться подорожувати аж через океан. А ростуть ті смачні та соковиті фрукти з яскраво-жовтою м’якоттю, що надійно захищена зовні досить твердою та ребристою шкіркою, ну, майже, як наша капуста! І ще плід ананаса чимось дуже подібний на соснову шишку. Тільки ті «шишки» важать від двох до п’ятнадцяти кілограмів.
Птахам чи білочці вже точно таке чудо не зірвати та в дупло не заховати.
    Ананаси вирощують на плантаціях. У них низьке стебло та довге колюче листя. Для того, щоб зібрати достиглі фрукти, їх необхідно фактично вирубати з кущика, у якому вони ростуть. Робітники плантацій використовують для цього спеціальні довгі ножі-мачете.

     Ще один цікавий факт про ананаси. Виявляється, що в багатьох удома ростуть їхні далекі родичі. Бо ананас є рослиною родини бромелієвих. Багато хто, певно, бачив у своїх мам чи бабусь такі дивні рослини з кольоровим чи то навіть сірим листям, які мають колючі краї і цвітуть дивовижними, навіть подекуди зовсім «неземними» квітами. Які радше нагадують рослини з фантастичних фільмів. Кольори та форми квітів бромелії настільки різноманітні, що деколи навіть дивуєшся, що всі ті рослини є з одної родини. Як, власне кажучи, що й ананаси є їхніми родичами. Тому цілком реально, що ананас можна спробувати виростити дома у квітниковому горщику.

     Авокадо,(Persea americana), - дерево родини лаврових. Походить із Центральної Америки. Вирощується в зоні тропіків. Плоди їстівні, смачні, грушоподібні, із кісточкою всередині.

     М’якуш  багатий на жири. Його часто мажуть на хліб або роблять мексиканську страву гуакамоле (суміш перетертого авокадо, помідорів, перцю), котру використовують як пасту на хліб або для обмакування. Народи Східної Азії споживають як десерт або як фрукти. Українці у США кажуть на авокадо «зелене сало».

Морське диво

 

    Сьогодні, любий друже, я, бібліотечний кіт Кекс, хочу розказати тобі про дивовижних створінь: дельфінів. Дельфіни зовсім не риби. Вони, так само як ти і я, - ссавці. Хоч і за виглядом це – дуже великі риби, насправді вони є ссавцями, бо мають кров, теплу і червону, і годують своїх малят молоком. Дельфіни живуть майже в усіх морях і океанах нашої планети: від найбільш північних холодних вод до Червоного моря. Деякі їх види мешкають у річках, як-от рожеві дельфіни Амазонки.

Рожевий дельфін

    Дельфіни — завзяті мандрівники,вони запливають навіть у крижані води Арктики та Антарктики. Але особливо полюбляють теплі морські хвилі. У Чорному морі живуть два їх різновиди — афаліни та дельфіни-білобочки. 

Афаліна

    «Мова» афалінів має 17 різних звуків. Тому, купаючись у Чорному морі, не дивуйся, раптом почувши гавкіт. Це дельфіни сперечаються між собою або наздоганяють здобич. За обідом вони нявчать, а шукаючи смачну рибку чи затоплені кораблі, риплять, наче старі двері.

Дельфін-білобочка

    Дельфін-білобочка користується 19 різними сигналами. Один із них нагадує пістолетний постріл. Тож дельфін міг би озвучувати ковбойські фільми.

Як і людські діти, дельфіни народжуються з розплющеними очима, розвиненим нюхом і слухом. Ще й достатньо рухливі, щоби відразу слідувати за матусею. Їм же треба піднятися на поверхню, щоби зробити перший у житті вдих. Мама-дельфін теж годує своє маля молоком. Але, на відміну від немовлят, дельфіненята протягом першого місяця зовсім не сплять. Не сплять і їхні мами, змушені стежити за своїми «крутями» і «вертями».

    Дельфіниха — дуже любляча мати. Але якщо малюк каверзує, може покарати непослуха. Наприклад, притискаючи мордочкою до дна, тримає його «в кутку» півхвилини або виштовхує на якусь мить із  води. Знатиме, як пустувати!

Улюблені ласощі дельфіна — свіжа риба:  камбала, скат і кефаль. За добу може з’їсти її майже три відра! І не полінується підскочити з води навіть на п’ять метрів, побачивши смакоту в руках дресирувальника.

    Водити за носа дельфіна навіть не намагайся! Тим паче, що ані носа, ані дзьоба він не має. А симпатичну мордочку прикрашає виріст — рострум, який допомагає тварині орієнтуватися у воді. Дельфін постійно посилає звуковий сигнал — ультразвук що допомагає оцінити відстань до корабля чи косяка риби. А рострум вловлює його відлуння що відбивається від перешкоди. Так дельфін дізнається про навколишній світ.
     Не кожному вдасться спокійно заснути поміж хвиль. Тож дельфіни вигадали власний спосіб відпочинку. Доки ліва частина мозку дрімає -  права пильнує, що відбувається навколо. Тому не дивно, що одним оком тварина дивиться, а  іншим — спить.

    Хоча дельфіни живуть у воді, та дихають, як і ми, повітрям. Воно потрапляє в легені через дихальце на тім’ячку. Тому дельфінові доводиться підніматися на поверхню, аби вдихнути нову порцію повітря. Затримати подих він може аж на 15 хвилин! Адже пірнати за здобиччю доводиться іноді на велику глибину.
    Тому люди спеціально їх навчають, і дельфіни допомагають шукати і піднімати з дна океану чи моря затонулі речі. Драйвером-рекордсменом є дельфін Таффі, який пірнув на глибину 275 м! Також вони працюють провідниками водолазів і – уяви! – морськими листоношами.
    Дельфін часто супроводжує кораблі в морі А оскільки за годину може пропливти 50 кілометрів, то легко наздоганяє судно. 

    Дельфіни — чудові лікарі. Існує навіть ціла наука — дельфінотерапія. Хвостаті медики лікують дорослих та дітей від нервових розладів. Піґулки вони не пропонують, просто граються і спілкуються зі своїми пацієнтами та катають їх на спині. А на прощання обов’язково цілують у щоку.

     Агент 007? Ні! Це — дельфін 008! Розвідка різних країн давно використовує дельфінячий спецназ. Їх навчають стріляти зі спеціальної зброї, що кріпиться на рострумі, та шукати шпигунів. А також знаходити під водою вибухівку та залишати маячки в місцях, де зустрінуть ворожий підводний човен. 

Дізнайся ще більше про дельфінів, перелянувши відео.

Синьо-жовтий колір нашої свободи

    День Державного Прапора України щорічно відзначається 23 серпня. Це важливе державне свято, яке символізує національну єдність, гордість та незалежність українського народу. У 2024 році цей день припадає на п’ятницю.
    Ідея відзначення Дня Прапора з’явилася не так давно, але швидко знайшла своє місце серед державних свят України. Офіційно День Державного Прапора було встановлено у 2004 році указом Президента України Леоніда Кучми. Ця дата була обрана не випадково — саме 23 серпня 1991 року група депутатів вперше внесла синьо-жовтий прапор до зали Верховної Ради України, що стало важливим кроком у процесі здобуття незалежності.
    День Державного Прапора — не просто офіційне свято, а символ національної гідності та незалежності, що має глибоке значення для кожного українця. Синьо-жовтий прапор став символом боротьби за свободу і незалежність, особливо в сучасний період, коли Україна відстоює свою територіальну цілісність. Цей день нагадує нам про важливість національної єдності та про те, що кожен з нас є частиною великої та могутньої країни.
    Вшанування прапора — це спосіб виразити нашу солідарність і повагу до всіх тих, хто боровся і продовжує боротися за мир і процвітання нашої держави. Отже, День державного прапора України — це не лише історична пам’ять, але й жива традиція, що надихає та об'єднує українців на шляху до світлого майбутнього.