Скажемо "НІ" пластиковим пакетам!

 

    Чи знаєте ви, що 3 липня у світі відзначають Міжнародний день відмови від  поліетиленових пакетів? Цей день нагадує нам, що пластик може бути дуже шкідливим для природи. Пакети часто опиняються у лісах, річках та океанах, де вони заважають тваринам, забруднюють довкілля і можуть розкладатися сотні років!

    Але ми можемо зробити світ чистішим! Для цього треба зовсім небагато — почати з простих змін у повсякденному житті: користуватись багаторазовими торбинками, не брати зайвий пластик у магазинах і, звісно, знати, чому це важливо.

    Тож запрошуємо тебе пройти веселу та пізнавальну вікторину! Перевір, наскільки добре ти знаєш, як захистити природу та що можна зробити замість використання пластикових пакетів.

    Готовий стати маленьким еко-героєм? Тоді вперед — до запитань!

Що таке Конституція України?

     Уявіть собі, що країна — це великий дім. А щоб усі в ньому жили дружно й чесно, мають бути правила. Такі, як у школі — не можна штовхатись, треба ділитися, слухати вчителя й поважати одне одного. У нашої країни теж є такі головні правила, і вони зібрані в одному дуже важливому документі. Це — Конституція України! 
    Конституція — це головний закон країни.
    Вона розповідає:
- хто і як керує державою (наприклад, що у нас є Президент, Верховна Рада, уряд),
- які права мають люди (наприклад, кожен має право на освіту, на відпочинок, на життя),
- які обов’язки має кожен громадянин (наприклад, дотримуватись законів, берегти природу, поважати інших).

     А хто придумав Конституцію?

     Це зробили дорослі люди — депутати, яких обрали українці. Вони дуже довго радилися, сперечалися і писали правила так, щоб усім було добре. І нарешті, 28 червня 1996 року наша Конституція була прийнята! Цей день ми святкуємо щороку як День Конституції України 🇺🇦.

     А нам, дітям, вона навіщо?

     Діти теж мають права! Так-так:

  - Право на любов і турботу,

 - Право на освіту (тому ви зараз у школі ,

 - Право на відпочинок і дозвілля (тому канікули ніхто не скасовував), 

 - Право на захист від насильства й несправедливості.

       І хоча ви ще не дорослі, Конституція вже захищає вас і вчить бути добрими, відповідальними громадянами.

        Отже, запам’ятай головне:

     Конституція — це як чарівна книга, яка допомагає країні бути справедливою, а її людям — щасливими. І кожен із нас — маленький будівничий великої держави!   

    Чи добре ти знаєш Конституцію України? Перевір це у вікторині!

 

Велосипедна експедиція в минуле

     Народився дідусь велосипеда у Франції 1791 року. Назвали його «селерифер» (що означає «той, що створює швидкість»). Вигляд він мав чудернацький — дерев’яний самокат без педалей та керма! А у довжину сягав 2,5 метра, майже як невеликий сучасний автомобіль. І хоча винахід усім одразу сподобався, кататися на ньому було доволі небезпечно. Адже переднє колесо не могло повертати. їхати доводилося лише прямо, відштовхуючись ногами, а гальмом слугували власні п’яти.

     В Англії селерифер, що вже мав рухоме переднє колесо та кермо, став дуже популярним. Англійці навіть про карети та коней забули. Нову розвагу назвали «хобі-хорз» (іграшкова конячка). Хоча каталися на ньому зовсім не діти, а виключно дорослі чоловіки.

     Згодом німець Філій Фішер здогадався прилаштувати до механізму педалі. А от переднє колесо зробив величезним — майже 2 метри, вище зросту дорослої людини. Зате заднє колесо було лише до коліна. На такому транспорті черевики вже не стесалися об підлогу.

     Своє ім’я велосипед отримав у Франції, воно означає: velox — «швидкий», pes — «нога». Велосипед називали ще й «Bone Sheker» — «костотряс», і було за що. Адже дерев’яні колеса «одягали» в залізні обручі. Через це мандрівка на ньому була досить жорсткою — по бруківці їхали, цокаючи зубами. Лише набагато пізніше колеса «взули» в гуму. 

     Байк (bike) — походить від англійського слова «bicycle». Американці назвали так велосипед у 1882 році. Зараз байками називають ще й мотоцикли.

    А от татусь велосипеда здивував би кого завгодно! Переднє колесо в нього залишалося зависоке — 2 метри. Та був він вже не дерев'яний, а залізний. А за тонкі ажурні спиці й швидку ходу його називали «павуком». Видертися на цього велетня — справа нелегка! А якщо доведеться падати з такої висоти? Теж не вельми приємно! Тому одночасно з двоколісним велосипедом почали створювати більш стійкі — триколісні. Із такого вже не впадеш!

 

    Знайомий тобі велосипед з’явився лише в 1885 році. На малюка поглядали спочатку здивовано — надто не схожий на височенних братів. Адже його колеса були майже вдвічі менші. Та згодом вже розпочався справжній велобум.

    Найвища швидкість, яку коли-небудь було досягнуто на велосипеді, становить 296 км/год. Цей рекорд встановила Деніс Мюллер-Коренек у 2018 році. ЇЇ спеціальний велосипед рухався за автомобілем, що створював повітряний тунель, завдяки якому вдалося досягти таких показників.

 

    Скільки моделей велосипеда існує сьогодні!.. 

    Це і велосипед для перегонів, у якого замість спиць — тонка металева мембрана, і байк, що не має сідла, і гірський велосипед із широкими колесами, що долає будь-яку перешкоду. Вибирай за смаком! А може, тобі до вподоби лише власна модель?

У кого панцир на спині?

    Черепахи - одні з найдавніших представників тваринного світу нашої планети. Вони живуть на Землі ось уже понад 220 мільйонів років. Тіло майже всіх черепах покрите міцним панциром. Панцир - найбільш характерна ознака цих тварин. Він дуже міцний, тому легко витримує навантаження, що перевищує вагу самої черепахи у 200 разів. У разі небезпеки черепаха втягує в панцир голову, кінцівки і хвіст. 

    Всі відомі сучасні види черепах — яйцекладні. У новонароджених черепах панцир м’який, проте він зазвичай твердне з віком.

      Черепахи — дивовижні створіння, які добре пристосовані до життя на суші, але можуть дихати й під водою. Вони добре бачать, чують, прекрасно відчувають запахи. Існує біля 250 сучасних видів черепах, серед яких розрізняють наземних і морських, а наземні бувають сухопутні та прісноводні.

           Розміри черепах і їх вага дуже відрізняються залежно від виду. Наприклад, у черепашачому сімействі трапляються як гігантські черепахи з вагою близько 900 кг і панциром розміром 2,5 м, так і маленькі черепашки з вагою до 125 г і панциром не більше 10 см.

     В умовах помірного й холодного клімату черепахи впадають у сплячку, під час якої всі життєві процеси в тілі сповільнюються. Сплячка дозволяє теплолюбним черепахам, що живуть у помірних широтах, без проблем пережити холоди.

 

     Сухопутні черепахи - переважно вегетаріанки, основною їхньою їжею є гілки дерев, фрукти, трава, гриби й овочі. Але для підтримання в організмі білкового балансу черепахи часом можуть поїдати й різну дрібну живність: равликів, слимаків і черв’яків. Також сухопутні черепахи із задоволенням п'ють воду.

 

    А ось морські та прісноводні черепахи вже є справжніми хижаками, оскільки в їхній раціон входять різні дрібні рибки, жаби, молюски, ракоподібні. Деякі морські черепахи їдять кальмарів, каракатиць, креветок. Але водорості їм також смакують.

 

 

    Будова кінцівок у цих тварин обумовлена їхнім способом життя. у сухопутних передні лапи добре пристосовані, щоб рити нори. Більшість прісноводних черепах має між пальцями плавальні перетинки, а в морських кінцівки й зовсім перетворені на ласти.  

    Черепахи - довгожителі. Середня тривалість життя у природних умовах може сягати 150-200 років.

 

Ервін Мозер. Гарні сусіди

 

    Запрошуємо маленьких слухачів у чарівний світ казок Ервіна Мозера! Цього разу кіт Кекс, справжній знавець добрих історій і книг, розповість казку про дружбу, взаємодопомогу та теплі сусідські стосунки.

     Увімкніть і пориньте в казку разом із Кексом — муркотливим провідником у світ добра!

Таємниці солоного світу

     Щодня ми вживаємо в їжу дрібні кристали — крупиці солі. Легко розчинна у воді та солона на смак, сіль стала невід’ємною частиною приготування їжі на кожній кухні. Та ще кілька століть тому ця приправа була надто цінним продуктом. Сіль на столі могли дозволити собі лише заможні люди, нею отримували зарплатню та обмінювали на інші цінні речі.

     Добувати сіль люди навчилися дуже-дуже давно: у різних куточках світу, у воді та під землею. Випаровування морської води чи солоних озер, подрібнення покладів у соляних печерах і шахтах, викачування соляного розсолу зі свердловин — все це різні способи добування солі. 

     З розвитком технологій видобуток став легшим, але й досі є країни, де соледобування — дуже кропіткий та важкий процес, який відбувається без участі техніки.
    Сіль (натрій хлорид) - це хімічна сполука натрію та хлориду, що в розчиненому стані зустрічається у водоймах, а у твердому вигляді — у складі мінералу галіт, з якого майже повністю складається видобувна кам’яна та морська сіль.

 

    Перш ніж потрапити на полиці магазинів, а потім у наші домівки сіль очищують, подрібнюють або виварюють. Так з’являються різні види харчової солі.
    Окрім звичних для нас кам’яної, морської, йодованої, «Екстра», існує ще чорна сіль зі специфічним запахом, яка популярна в Індії, французька - сіра сіль, рожева гавайська і навіть копчена. Та й це ще не всі види популярної харчової добавки.
    Сіль — важливий і корисний елемент для нашого організму, особливо, якщо це йодована сіль і вживається з розумом. Проте сіль у великих кількостях може не лише зашкодити, але й стати отрутою.

     Взимку слизькі дороги часто посипають сіллю. Навіщо? Все просто — сіль, потрапляючи на лід, розчиняється у ньому і змушує його розтанути. Утворюється соляний розчин, який знову може замерзнути, але вже при більш низьких температурах.

     Тобі відомо, що сіль в помірних кількостях потрібна кожній людині. Та виявляється, нею можна не лише заправляти страви, а ще й... дихати! Дорослі називають такий процес розумним словом - галотерапія. Це коли звичайна сіль перетворюється на чарівну, проникає з повітрям крізь носик у легені та допомагає зміцнювати захист організму — імунітет.

    Гадаєш, це нудно та нецікаво? А от і ні. Таке лікування сіллю може бути веселою та захопливою грою: забрався у таємну соляну кімнату, дивишся веселі мультики на стелі і більше нічогісінько не треба робити. Так просто і корисно!
    Один курс відвідувань соляної кімнати прирівнюють до 10-денного відпочинку на морі.
    Якщо регулярно відвідувати соляні кімнати, то злий грип і застуда будуть оминати тебе десятою дорогою!

Чарівник калинового слова (До 105-річчя від дня народження Дмитра Білоуса)

    Дмитро Білоус — відомий український поет, який писав цікаві, веселі й повчальні вірші для дітей. Його твори сповнені любові до рідної мови, до природи, до України.Він умів перетворити слова на гру, загадку, пригоду! Його книжки навчають бути добрими, кмітливими й гордими українцями.
    Читайте Дмитра Білоуса — і відкривайте для себе дивовижний світ українського слова!

Великий, добрий, дивовижний

     Слон найбільша тварина на суші. Поруч з ним будь-хто, ніби малятко.
    Гордість слона  - довжелезний ніс — хобот! Знаєте, який він зручний і вправний! Ним слон може підняти і важку колоду, і дрібну горошину. Адже кінчик хобота - ніби рука, навіть засув у клітці може відчинити. Коли слон плаває, хобот стає як дихальна трубка, а у спеку слугує душем. Захотів попити - втягнув хоботом водички (ціле відро вміщується) і вилив у рота. 

     Коли слоненя  мале, то тримається хоботом за маминого хвоста, щоб не загубитися в  слонячому стаді. А дорослим залюбки обіймається хоботом із друзяками.

     Зверни увагу на вуха. Так, вони — як величезні віяла, і слон дійсно охолоджується, коли обмахується ними.
    Бачиш сітку судин на вухах? Помахає слон своїми віялами хвилин 20, вітерець остудить кров у судинах - і все тіло на кілька градусів холоднішає. Краще кондиціонера!
    Слон  має музичний слух і музичну пам'ять. Звуки любить переважно низькі. Ріг і контрабас слухає із задоволенням!
    Чи вміє співати? Так, трошки... Але слона ти  не почуєш, надто низький звук для твоїх вух. Однак якщо небезпека – підіймає  хобот угору, як горн, і щосили трубить  басом. Гучно виходить, за кілометри чутно!
    До речі, слони, чують не лише вухами, але й... ногами.

     Кожне стадо слонів постійно рухається у пошуках їжі та води, а поміж собою завжди тримають особливий зв'язок. Вони  перемовляються за допомогою різних звуків і спеціальних сигналів.
    На великих відстанях найбільш ефективний таємний «слонячий телеграф»: тупання ногами. Так передається найважливіша інформація. Одне стадо  тупає, наприклад, сигнал тривоги — а інше стадо слонів аж за 30 кілометрів ловить вібрацію ґрунту своїми ногами.
    А ще можуть ловити такі сигнали хоботом, наче слуховою трубою. Добре, що звук краще передається по землі, ніж повітрям!

    Спить слон недовго - 2-3 години. Зате дуже любить  довгі прогулянки, по 60 кілометрів на день. Інакше йому  не наїстися. Знаєш, скільки слон важить? Аж до семи тонн! Тож з’їдає  щодня майже півтонни різної зелені.
    Зубів багато не буває! Слон  теж міняє зуби, як і ти! Правда, в нього їх не два набори, як у тебе, а цілих шість. Бивні - це теж зуби. Слоненя народжується з молочними бивнями, а потім, через рік, у нього виростають корінні. Ростуть бивні все слоняче життя. Користується  він  ними і для захисту, і для роботи - добування смачних корінців, кори дерев, солі... Хоча, як і ти, любить поласувати цукерками. Але слону від них кепсько.

    Народившись, слоненята геть безпорадні: навіть хоботом своїм володіти не вміють. Мусять вчитися цьому, як діти вчаться володіти руками.
    Мати-слониха обирає серед подруг одну-дві виховательки, що опікуються малим, як і вона сама. Навчання малюка премудрощам слонячого життя триває 12 років. А живуть слони 60-80 років.

     Слони, як і люди, люблять спілкуватися між собою. Наприклад, звуками домовляються, в який бік рушити. Сумують, коли з родичем трапляється щось погане.  Посміхаються, пустують. Допомагають  хворому товаришу - носять йому їжу та воду. Чужих слоненят для слонів не буває: вони ніколи не кидають напризволяще малюка, що потрапив у халепу. Будь-який слон поспішить на допомогу!

    А чи знаєш ти, як слон малює! Бере  пензля хоботом, вмочує у фарби -і за кілька годин створює... хмм... напевне, шедевр! Слонячі картини навіть можна купити.

    Мешкають слони у жарких країнах Африки та Азії.
    У африканських слонів дуже великі трикутні вуха та бивні, а шкіра сіра й зморшкувата. Африканський саванний слон – найбільший з-поміж усіх. Він мешкає в африканському степу - савані. Африканський лісовий слон трохи менший і живе в екваторіальних джунглях.

     Азійський слон найменший, з невеликими вухами та бивнями, має гладку коричнювату шкіру. Приручають і використовують у роботі саме азійських слонів.

Ластівка — маленька господарочка великого неба

 

    Ластівки давно стали сусідами людей. Складно знайти того, хто не знає, який вигляд вони мають у польоті чи сидячи на гілці. З давніх часів ці маленькі створіння роблять гнізда під дахами будинків. Нерідко ці пташки будують гнізда під карнизами в сараях і навіть на горищах. Якщо селяться поруч із людським житлом, то намагаються розташовувати гнізда так, аби до пташенят не дісталися коти. Крім того, у деяких регіонах ластівки селяться у шпаківнях, змайстрованих для них людьми. У багатьох культурах ці невеликі пташки вважаються символом багатства і процвітання.

    Живуть вони майже по всій планеті. Ластівка - це не завжди перелітний птах. Наприклад, у теплих регіонах вони можуть жити цілий рік. А ті, що оселяються в північних районах, у холодну пору перелітають туди, де тепліше й можна знайти більше їжі для ненажерливих пташенят.

    Ластівка будує своє гніздо з грудочок мокрої землі. Землю вона знаходить у калюжах, приносить у дзьобі у вигляді грудочок і міцно прикріплює до стіни.
    Пташка склеює грудочки власною слиною. Сільська ластівка вкладає між грудочками ще й соломинки чи травинки. Усередині гніздо вистилається м’якою травою, пір’ям і кінським волосом.

     Завдяки унікальній будові тіла ластівки дуже вправні, тому здатні ловити на льоту навіть найбільш вертких комах. Немає таких комах, яких би не змогла наздогнати ластівка. Широкий ротик дозволяє цій пташці харчуватися прямо на льоту. Ластівки добре почуваються біля водойм, де, як правило,  можна знайти дуже багато їхніх улюблених комашок, у тому числі бабок, коників і цвіркунів. Якщо немає чогось більш суттєвого, то вони ловлять комарів і мошок.

    Більшу частину життя ластівки проводять у повітрі, дуже рідко опускаючись на землю. На льоту вони не тільки їдять, але і п’ють, знижуючись до водойми й захоплюючи дзьобом воду. І навіть сплять у повітрі. Відпочивають ці створіння, сидячи на гілці. На землю вони практично не опускаються.  Це пов’язано з тим, що з поверхні ґрунту їм вкрай важко злітати. Та й ходити по землі ластівкам дуже незручно.
    Ластівки можуть розвивати швидкість до 120 км/ год. Під час польоту в місцях, де птахів дуже багато, вони видають пронизливі звуки, які допомагають їм не зіткнутися з родичами.



 

Пухнасті хмаринки

 

    Варто пригріти сонцю, як дива починаються: кристалики снігу стають водою, вона перетворюється на пару, яка легко здіймається вгору, а там, високо над землею, стає казковими хмарами.

Як пара стає хмарою?

    На тій висоті, куди підіймається пара від землі, повітря досить холодне. Крихітні часточки, з яких утворена пара, від холоду туляться одна до одної, утворюючи водяні краплі. Якщо парі заманеться здійнятися у верхні, крижані поверхи повітря, там вона замерзає кристаликами. З таких крапель та кристаликів і створені хмари. Їх невпинно «місять» та переміщають потоки повітря.
    Залежно від температури в різних шарах повітря, від його вологості та чистоти утворюються різноманітні, інколи чудернацькі хмари.
    Для того, щоб із пари утворилася хмара, недостатньо одного лише холодного повітря круг неї. Необхідно ще й тверді часточки, на які сідають краплини пари. Хмари над містом формуються довкола піщинок та пилинок, а над морем – довкола дрібних кристаликів солі з бризок морської води.

 Хмари – НЛО.

    Ти відчув, пливучи річкою, як потрапляєш у іншу водяну течію? Такі ж течії є і в повітрі: широкі й вузькі, теплі та холодні. Повітряні течії теж у постійному русі. Вони можуть перетікати одна в одну, перетинатися, створювати невидимі оку повітряні хвилі. На гребенях таких хвиль виникає хмара, схожа на літаючу тарілку інопланетян. А якщо згори та знизу її сплющать дві повітряні течії, хмара-НЛО може довго і нерухомо зависнути поміж ними.

Хмари-гриби.

    Утворення таких хмар спричиняє потужний фонтан газів на поверхні землі. Гарячі гази здіймаються дуже високо – туди, де повітря не таке щільне, тому там вони вільніше розсіюються, утворюючи «шапку гриба».
    Грибовидні хмари утворюються під час виверження вулканів.

 

Хмари-хвилі.

    Хмари у вигляді хвиль дуже рідкісні. Вони немов ілюструють утворення хвиль у воді. Один шар повітря рухається повільніше, через нього перекочується наступний, швидкий, який і тягне за собою «відстаючого». От тобі й хвильки в небі!

         Як приємно теплого дня спостерігати за хмарками — легкими і пухнастими, немов солодка вата! А от Гевін Претор-Пінні не лише милувався небесами, а й ціле Товариство любителів хмарок організував У 2004 році він відкрив власний сайт, куди інтернет-користувачі завантажували хмари цікавих, чудернацьких форм. Нині Товариство налічує близько 60 тисяч учасників зі 120 різних країн світу, а його вебсайт повен хмар найрізноманітніших форм!

Книжкове товариство Лесі Ворониної

     21 березня відзначає день народження  Леся Воронина, улюблена авторка юних українських читачів, зовсім незвичайна в українській дитячій літературі письменниця. Будь-яка дитина, яка почне читати її книжки, ніколи не виросте занудою чи скиглієм, бо вони дуже оптимістичні.