Симпатичний гризун

     Білці смакує все: насіння, жолуді, гриби, бруньки, навіть комахи і м’ясо. Дуже цікаво вона гризе горіх: відгризає у нього гострий кінчик і встромляє в дірку два нижніх зуби. Ці зуби можуть розходитися в сторони і, мов забитий клин, розкривають горіх на половинки.

    Білки легко звикають до людей і дозволяють годувати себе просто з рук. А найбільш відважні можуть залізти у сумку чи навіть кишеню: «Ану перевірмо, чи є там для мене і горішки?». 

    Інколи, втомившись, білка відпочиває на дереві, гойдаючись на розгалуженій гілці, як у гамаку.

 

     Для домівки білка обирає дупло. А якщо його немає, то мостить собі кулясте гніздо з плетеним дахом і двома виходами. Ох і затишно всередині серед сухого листя та моху, які наносила білочка!

 

     Білка любить закопувати скарби (і вони — їстівні!). Шкода тільки, що пам'ять часто підводить, і вона геть забуває місце своєї схованки.
    Та скарбничка сама про себе нагадує: у ній із закопаних насінин виростають нові кущі та дерева. Оце-то білка-садівник!

 

    Якщо їжі у лісі залишається мало, білки здатні подорожувати великими зграями, перепливаючи навіть широкі річки. Швидко загрібаючи лапками, вони долають швидку течію, і тільки сотні руденьких хвостиків, як вітрила, стирчать із води. Хвіст допомагає білці тримати рівновагу, і важливо, і щоб із води він вийшов сухим.

 

 
    Зустрівши ворога, білка проявляє кмітливість та винахідливість: від куниць  утікає тоненькими гілочками, які не витримують ваги цієї тварини, а з хижими птахами грається у хованки та наздоганялки — рухається стовбуром дерева по спіралі. Доки птах облетить дерево, білка вже на протилежному боці стовбура, а далі — стриб  на інше дерево — тільки її й бачили!
    Легка білка може стрибнути напрямки до 4 метрів, а з висоти навкіс – аж до 15 метрів!

 

     Як у всіх гризунів, зуби в білці постійно ростуть, тож необхідно увесь час щось гризти, щоб вони сточувалися і не заважали закривати рота.
    Коли білці бракує звичайної їжі, вона гризе гілки. Халепа трапляється, коли вона плутає з гілкою електричний дріт. В США відомі випадки, коли білки наводили паніку, спричинивши відключення електричного струму.

Бережи, сортуй, читай!

  

    Найкращий спосіб навчитися — дивитися на приклад дорослих, але книжки теж можуть стати добрими порадниками. Вони відкривають дітям дивовижний світ природи й показують, як берегти нашу планету.
    Є книжки, що навчають сортувати сміття, інші розповідають про воду, повітря та ліси. А ще є книжки-подорожі у світ тварин і рослин, які доводять: природа — наш справжній друг.
    Коли діти з раннього віку дізнаються про довкілля, вони виростають добрими й відповідальними. Тоді й Земля буде завжди красивою та щасливою.

 

Легенда "Про Чернігів"

 

    Сьогодні бібліотечний кіт Кекс запрошує вас у чарівну подорож сторінками українського фольклору. Він  читає легенду «Про Чернігів» із унікальної серії «Українські народні казки. Казки Чернігівщини».
    Ця історія відкриє перед вами велич і красу давнього міста Чернігова, де кожен камінь і пагорб зберігає пам’ять про героїчне минуле та народну мудрість. Разом із котом Кексом ви доторкнетеся до таємниць стародавніх легенд, які передавалися з покоління в покоління.
    Наш бібліотечний кіт не просто читає — він оживляє сторінки книги, дарує радість і любов до читання маленьким і дорослим слухачам. Адже казки — це місток між минулим і сучасністю, між дітьми та їхніми батьками, між світом реальним і чарівним.
    Приєднуйтесь до перегляду, діліться цим відео з друзями та не забувайте: кожна книга приховує свій світ, і варто лише відкрити її — щоб він ожив!

Осінь. Autumn. Вивчаємо англійську

 

    Осінь — чарівна пора змін! Листя на деревах стає золотим, у садах достигають гарбузи. Це не лише казкова пора року, а й чудова нагода для малюків вивчати нові слова англійською. Адже пізнавати світ і природу іноземною мовою — цікаво й корисно!
    Дивіться навчальні й пізнавальні відео про осінь англійською — хай навчання стане захопливою пригодою!

 

 

Казкова історія від Ервіна Мозера — «Деревобудиночок на болоті»

 

Запрошуємо вас у чарівний світ фантазії разом із бібліотечним котом Кексом! Сьогодні він читає захопливу історію про незвичайний будиночок, що стоїть просто посеред болота… Які таємниці він приховує? Хто живе серед зелених заростей і тихого плеса води?

Пориньте у добру й затишну казку з книги Ервіна Мозера «Моя хатка на дереві. Історії з-над і з-під землі», де кожна історія наповнена теплом, добротою й легким гумором. 

Слухайте і розвивайте уяву та любов до читання!

Кукабара - птах, що сміється

     Ця перната живе Австралії та має цікаву назву – кукабара. Її ще називають сміливою кукабарою. Вона належить до сімейства зимородкових.

    У кукабар велика голова з потужним дзьобом. Лапки в них короткі, а пазурі гострі. Ними вони майстерно користуються на полюванні. У польоті вони хапають свою здобич – комах, дрібних ссавців, птахів, плазунів. В Австралії кукабари особливо популярні, бо поїдають мишей, щурів та отруйних змій.

     На вигляд ці пташки надзвичайно милі. Помітна брунатна смужка, наче дашок, захищає їхні темні очі від сонячного світла. Крила та хвіст відносно короткі. Тулуб покритий сірим, бежево-білим і брунатним пір’ям. На хвості помітні темно- і світло-коричневі смужки. Голову пернатих прикрашає брунатна «корона».

         Самця можна впізнати за блискучим блакитним пір’ям на крилах. У самок це пір’я біле. Зверху дзьоб має синювато-чорний колір, знизу – від світло-коричневого до білого. Довжина тіла дорослої кукабари сягає 47 см. Птах може прожити аж до 25 років.

    Примітним у цих птахів є їхній голос. Він нагадує гучний людський сміх. Цим криком кукабари захищають свою територію. «Сміються» вони коли сходить та заходить сонце, як у нас півні. Тому їх ще називають «годинником бушменів». (Бушмени – це народ на півдні Африки)
    Крім того, серед аборигенів Австралії цей птах також відомий як «бушменський будильник». Пов’язано це з гучними криками кукабари, що лунають рано-вранці та дуже схожі на дзвоник будильника.
    Зазвичай кукабара починає з тихого звуку, який перетворюється на оглушливий,  навіть істеричний сміх. Потім вона чекає у відповідь крику від сусідів-родичів.

 

    Кукабари часто населяють сухі евкаліптові ліси, лісисті місцевості, парки та сади. Вони живуть по одному, парами й невеликими сім’ями. Створивши пару, пташки залишаються разом на все життя. Гніздяться вони в дуплах дерев, у пнях, полишених термітниках, Самка відкладає зазвичай два-чотири яйця, і батьки по черзі їх висиджують. Пташенята кукабари вилуплюються через 24-26 днів, зазвичай не всі одночасно.

 

    Обоє батьків по черзі годують малюків. У разі наближення хижака до гнізда батьки захищають потомство своїми сильними дзьобами.

     За чотири-п’ять тижнів пташенята залишають гніздо, проте тато й мама ще тижнів десять забезпечують їх кормом.

     Деякі молоді птахи залишаються з батьками до чотирьох років, допомагаючи їм висиджувати яйця наступної кладки. При цьому вони навчаються насиджування яєць та покращують шанси на виживання своїх молодших братів та сестер.

Таємниці папоротей

     Папороті оселилися на планеті Земля задовго до появи на ній людей, у Палеозойську еру. Тоді, 300 мільйонів років тому, все навкруги було іншим: безмежні ліси вкривали планету. Крізь щільну завісу жаркого туману товсті, як дуби, стовбури папоротей піднімалися над землею на висоту до 40 метрів, а там, угорі, їхнє листя розкривалося велетенськими парасолями.

     Минули мільйони років, клімат на планеті змінився, та родині папоротей вдалося до цього пристосуватися і зменшитися у розмірах. Одна  у спекотних і вологих районах планети — у тропіках — збереглися деревовидні папороті, хоча й набагато скромніші за своїх пращурів: заввишки до 10 метрів. Загалом у родині папоротей на сьогодні – до 20000 видів.

    Гнізда на деревах в'ють не лише птахи, а навіть деякі види папороті. Ті, що ростуть у тропічних країнах, кріпляться до дерев-хазяїв своїм довгим корінням, ніби ременями. Розетка з широких листків, до двох метрів завбільшки, створює своєрідне гніздо. Туди стікають краплі дощу, насипається й перегниває листя та різна пожива, залишена птахами й звірами. А коли світла, повітря, води та ґрунту достатньо — папороть почувається пречудово. І не тільки вона: у папоротниковому гнізді часто оселяються орхідеї та інші рослини — справжній тобі підвісний садок! 

     Те, що ми вважаємо листям папороті, вчені називають вайєю. Вайї папороті мають свої особливості.  Якщо повернути вайю спіднім боком, буде добре видно маленькі коричневі цятки —     це спори, насіння рослинки. Коли їх посіяти  у вологий ґрунт, проросте нова папороть. Молоді вайї скручені, ніби равлики. День при дні вони ростуть і розгортаються.

     У природі папороть не квітне, тому що розмножується спорами. А от міфи наших пращурів про квітку папороті дивовижно красиві. Людська уява наділяла цю рослину магічними властивостями. Давні слов'яни вірили, що розквітає папороть у ніч літнього сонцестояння. Затамувавши подих, вони розповідали: рівно опівночі з тріскотом розривається пуп'янок, а потім, розсипаючи іскри, розпускається квітка папороті й осяває все навколо. Тому, хто відшукає її та зірве, земля відкриє свої таємниці: він розумітиме мову птахів та звірів, знатиме, де заховані всі скарби. За повір'ям, зірвавши квітку, треба йти, не озираючись, хоча підступні злі духи лісу постійно провокуватимуть сміливця і промовлятимуть до нього голосами рідних людей. А той, хто все ж таки зважиться, зможе ставати невидимим і приймати будь-яку подобу. 

     Папороть можна зустріти в усіх лісах України, у вологих тінистих місцинах.

Скажемо "НІ" пластиковим пакетам!

 

    Чи знаєте ви, що 3 липня у світі відзначають Міжнародний день відмови від  поліетиленових пакетів? Цей день нагадує нам, що пластик може бути дуже шкідливим для природи. Пакети часто опиняються у лісах, річках та океанах, де вони заважають тваринам, забруднюють довкілля і можуть розкладатися сотні років!

    Але ми можемо зробити світ чистішим! Для цього треба зовсім небагато — почати з простих змін у повсякденному житті: користуватись багаторазовими торбинками, не брати зайвий пластик у магазинах і, звісно, знати, чому це важливо.

    Тож запрошуємо тебе пройти веселу та пізнавальну вікторину! Перевір, наскільки добре ти знаєш, як захистити природу та що можна зробити замість використання пластикових пакетів.

    Готовий стати маленьким еко-героєм? Тоді вперед — до запитань!

Що таке Конституція України?

     Уявіть собі, що країна — це великий дім. А щоб усі в ньому жили дружно й чесно, мають бути правила. Такі, як у школі — не можна штовхатись, треба ділитися, слухати вчителя й поважати одне одного. У нашої країни теж є такі головні правила, і вони зібрані в одному дуже важливому документі. Це — Конституція України! 
    Конституція — це головний закон країни.
    Вона розповідає:
- хто і як керує державою (наприклад, що у нас є Президент, Верховна Рада, уряд),
- які права мають люди (наприклад, кожен має право на освіту, на відпочинок, на життя),
- які обов’язки має кожен громадянин (наприклад, дотримуватись законів, берегти природу, поважати інших).

     А хто придумав Конституцію?

     Це зробили дорослі люди — депутати, яких обрали українці. Вони дуже довго радилися, сперечалися і писали правила так, щоб усім було добре. І нарешті, 28 червня 1996 року наша Конституція була прийнята! Цей день ми святкуємо щороку як День Конституції України 🇺🇦.

     А нам, дітям, вона навіщо?

     Діти теж мають права! Так-так:

  - Право на любов і турботу,

 - Право на освіту (тому ви зараз у школі ,

 - Право на відпочинок і дозвілля (тому канікули ніхто не скасовував), 

 - Право на захист від насильства й несправедливості.

       І хоча ви ще не дорослі, Конституція вже захищає вас і вчить бути добрими, відповідальними громадянами.

        Отже, запам’ятай головне:

     Конституція — це як чарівна книга, яка допомагає країні бути справедливою, а її людям — щасливими. І кожен із нас — маленький будівничий великої держави!   

    Чи добре ти знаєш Конституцію України? Перевір це у вікторині!

 

Велосипедна експедиція в минуле

     Народився дідусь велосипеда у Франції 1791 року. Назвали його «селерифер» (що означає «той, що створює швидкість»). Вигляд він мав чудернацький — дерев’яний самокат без педалей та керма! А у довжину сягав 2,5 метра, майже як невеликий сучасний автомобіль. І хоча винахід усім одразу сподобався, кататися на ньому було доволі небезпечно. Адже переднє колесо не могло повертати. їхати доводилося лише прямо, відштовхуючись ногами, а гальмом слугували власні п’яти.

     В Англії селерифер, що вже мав рухоме переднє колесо та кермо, став дуже популярним. Англійці навіть про карети та коней забули. Нову розвагу назвали «хобі-хорз» (іграшкова конячка). Хоча каталися на ньому зовсім не діти, а виключно дорослі чоловіки.

     Згодом німець Філій Фішер здогадався прилаштувати до механізму педалі. А от переднє колесо зробив величезним — майже 2 метри, вище зросту дорослої людини. Зате заднє колесо було лише до коліна. На такому транспорті черевики вже не стесалися об підлогу.

     Своє ім’я велосипед отримав у Франції, воно означає: velox — «швидкий», pes — «нога». Велосипед називали ще й «Bone Sheker» — «костотряс», і було за що. Адже дерев’яні колеса «одягали» в залізні обручі. Через це мандрівка на ньому була досить жорсткою — по бруківці їхали, цокаючи зубами. Лише набагато пізніше колеса «взули» в гуму. 

     Байк (bike) — походить від англійського слова «bicycle». Американці назвали так велосипед у 1882 році. Зараз байками називають ще й мотоцикли.

    А от татусь велосипеда здивував би кого завгодно! Переднє колесо в нього залишалося зависоке — 2 метри. Та був він вже не дерев'яний, а залізний. А за тонкі ажурні спиці й швидку ходу його називали «павуком». Видертися на цього велетня — справа нелегка! А якщо доведеться падати з такої висоти? Теж не вельми приємно! Тому одночасно з двоколісним велосипедом почали створювати більш стійкі — триколісні. Із такого вже не впадеш!

 

    Знайомий тобі велосипед з’явився лише в 1885 році. На малюка поглядали спочатку здивовано — надто не схожий на височенних братів. Адже його колеса були майже вдвічі менші. Та згодом вже розпочався справжній велобум.

    Найвища швидкість, яку коли-небудь було досягнуто на велосипеді, становить 296 км/год. Цей рекорд встановила Деніс Мюллер-Коренек у 2018 році. ЇЇ спеціальний велосипед рухався за автомобілем, що створював повітряний тунель, завдяки якому вдалося досягти таких показників.

 

    Скільки моделей велосипеда існує сьогодні!.. 

    Це і велосипед для перегонів, у якого замість спиць — тонка металева мембрана, і байк, що не має сідла, і гірський велосипед із широкими колесами, що долає будь-яку перешкоду. Вибирай за смаком! А може, тобі до вподоби лише власна модель?

У кого панцир на спині?

    Черепахи - одні з найдавніших представників тваринного світу нашої планети. Вони живуть на Землі ось уже понад 220 мільйонів років. Тіло майже всіх черепах покрите міцним панциром. Панцир - найбільш характерна ознака цих тварин. Він дуже міцний, тому легко витримує навантаження, що перевищує вагу самої черепахи у 200 разів. У разі небезпеки черепаха втягує в панцир голову, кінцівки і хвіст. 

    Всі відомі сучасні види черепах — яйцекладні. У новонароджених черепах панцир м’який, проте він зазвичай твердне з віком.

      Черепахи — дивовижні створіння, які добре пристосовані до життя на суші, але можуть дихати й під водою. Вони добре бачать, чують, прекрасно відчувають запахи. Існує біля 250 сучасних видів черепах, серед яких розрізняють наземних і морських, а наземні бувають сухопутні та прісноводні.

           Розміри черепах і їх вага дуже відрізняються залежно від виду. Наприклад, у черепашачому сімействі трапляються як гігантські черепахи з вагою близько 900 кг і панциром розміром 2,5 м, так і маленькі черепашки з вагою до 125 г і панциром не більше 10 см.

     В умовах помірного й холодного клімату черепахи впадають у сплячку, під час якої всі життєві процеси в тілі сповільнюються. Сплячка дозволяє теплолюбним черепахам, що живуть у помірних широтах, без проблем пережити холоди.

 

     Сухопутні черепахи - переважно вегетаріанки, основною їхньою їжею є гілки дерев, фрукти, трава, гриби й овочі. Але для підтримання в організмі білкового балансу черепахи часом можуть поїдати й різну дрібну живність: равликів, слимаків і черв’яків. Також сухопутні черепахи із задоволенням п'ють воду.

 

    А ось морські та прісноводні черепахи вже є справжніми хижаками, оскільки в їхній раціон входять різні дрібні рибки, жаби, молюски, ракоподібні. Деякі морські черепахи їдять кальмарів, каракатиць, креветок. Але водорості їм також смакують.

 

 

    Будова кінцівок у цих тварин обумовлена їхнім способом життя. у сухопутних передні лапи добре пристосовані, щоб рити нори. Більшість прісноводних черепах має між пальцями плавальні перетинки, а в морських кінцівки й зовсім перетворені на ласти.  

    Черепахи - довгожителі. Середня тривалість життя у природних умовах може сягати 150-200 років.