Для снігура, мешканця холодної Півночі, наш зимовий ліс — справжній теплий край. Легкий морозець приємно лоскоче пір’ячко, навколо вдосталь смачної горобини, а місцеві ворони й горобці аж дзьоби роззявляють — заздрять модному вбранню червоногрудих красенів.
У плодах і ягодах для снігура найсмачніше — зернятка. Полюбляє він також насіння дерев і трав. Улітку додає до меню зелені вітаміни: ласує листям кульбаби, подорожника, салату, капусти.
Самочки снігура, мабуть, трохи заздрять своїй чоловічій братії: на відміну від червоногрудих красенів, у дам вбрання скромніше — сіреньке. Зате самці-снігурі вміють розважити подруг! Веселі пісеньки, гарні гілочки-подарунки, галантна поведінка — як тут не відчути себе справжньою снігуровою королевою?
Коли самочка сидить на яйцях, турботливий супутник іноді й сам пообідати забуває — усе, що добуде, несе коханій.
Хто з нас відмовиться від смачних котлет чи м’ясної підливи до каші? Малята-снігурята теж не проти поживнішої їжі. Тож батьки-снігурі на деякий час забувають, що вони вегетаріанці, й разом із зернятками та зеленню годують пташенят павуками й мушками. Аякже — дитина повинна рости!
За літо пташенята виростають майже завбільшки з батьків і ледве вміщаються в затишному гніздечку серед гілок сосни чи ялини.
Побачивши на снігу червоногруду зграйку, ми щиро радіємо, а садівники бурчать:
— Геть, капосні! Знову бруньки на яблунях поклюєте! Ось наставимо вам страшенних опудал!
Та на сади снігурі налітають лише тоді, коли в лісах і парках зовсім нічого їсти.
Снігур легко приручається й навіть у клітці співає, мов на волі. А ще вміє наслідувати різні звуки — майже як папуга. Колись для снігурів навіть існували справжні музичні школи. Майстри навчали пташок за допомогою свищиків і сопілок, привчали слухати щиглів та канарок, щоб повторювати їхній спів. Найздібніші «учні» могли виспівувати по кілька мелодій і коштували дуже дорого.