У кого панцир на спині?

    Черепахи - одні з найдавніших представників тваринного світу нашої планети. Вони живуть на Землі ось уже понад 220 мільйонів років. Тіло майже всіх черепах покрите міцним панциром. Панцир - найбільш характерна ознака цих тварин. Він дуже міцний, тому легко витримує навантаження, що перевищує вагу самої черепахи у 200 разів. У разі небезпеки черепаха втягує в панцир голову, кінцівки і хвіст. 

    Всі відомі сучасні види черепах — яйцекладні. У новонароджених черепах панцир м’який, проте він зазвичай твердне з віком.

      Черепахи — дивовижні створіння, які добре пристосовані до життя на суші, але можуть дихати й під водою. Вони добре бачать, чують, прекрасно відчувають запахи. Існує біля 250 сучасних видів черепах, серед яких розрізняють наземних і морських, а наземні бувають сухопутні та прісноводні.

           Розміри черепах і їх вага дуже відрізняються залежно від виду. Наприклад, у черепашачому сімействі трапляються як гігантські черепахи з вагою близько 900 кг і панциром розміром 2,5 м, так і маленькі черепашки з вагою до 125 г і панциром не більше 10 см.

     В умовах помірного й холодного клімату черепахи впадають у сплячку, під час якої всі життєві процеси в тілі сповільнюються. Сплячка дозволяє теплолюбним черепахам, що живуть у помірних широтах, без проблем пережити холоди.

 

     Сухопутні черепахи - переважно вегетаріанки, основною їхньою їжею є гілки дерев, фрукти, трава, гриби й овочі. Але для підтримання в організмі білкового балансу черепахи часом можуть поїдати й різну дрібну живність: равликів, слимаків і черв’яків. Також сухопутні черепахи із задоволенням п'ють воду.

 

    А ось морські та прісноводні черепахи вже є справжніми хижаками, оскільки в їхній раціон входять різні дрібні рибки, жаби, молюски, ракоподібні. Деякі морські черепахи їдять кальмарів, каракатиць, креветок. Але водорості їм також смакують.

 

 

    Будова кінцівок у цих тварин обумовлена їхнім способом життя. у сухопутних передні лапи добре пристосовані, щоб рити нори. Більшість прісноводних черепах має між пальцями плавальні перетинки, а в морських кінцівки й зовсім перетворені на ласти.  

    Черепахи - довгожителі. Середня тривалість життя у природних умовах може сягати 150-200 років.

 

Ервін Мозер. Гарні сусіди

 

    Запрошуємо маленьких слухачів у чарівний світ казок Ервіна Мозера! Цього разу кіт Кекс, справжній знавець добрих історій і книг, розповість казку про дружбу, взаємодопомогу та теплі сусідські стосунки.

     Увімкніть і пориньте в казку разом із Кексом — муркотливим провідником у світ добра!

Таємниці солоного світу

     Щодня ми вживаємо в їжу дрібні кристали — крупиці солі. Легко розчинна у воді та солона на смак, сіль стала невід’ємною частиною приготування їжі на кожній кухні. Та ще кілька століть тому ця приправа була надто цінним продуктом. Сіль на столі могли дозволити собі лише заможні люди, нею отримували зарплатню та обмінювали на інші цінні речі.

     Добувати сіль люди навчилися дуже-дуже давно: у різних куточках світу, у воді та під землею. Випаровування морської води чи солоних озер, подрібнення покладів у соляних печерах і шахтах, викачування соляного розсолу зі свердловин — все це різні способи добування солі. 

     З розвитком технологій видобуток став легшим, але й досі є країни, де соледобування — дуже кропіткий та важкий процес, який відбувається без участі техніки.
    Сіль (натрій хлорид) - це хімічна сполука натрію та хлориду, що в розчиненому стані зустрічається у водоймах, а у твердому вигляді — у складі мінералу галіт, з якого майже повністю складається видобувна кам’яна та морська сіль.

 

    Перш ніж потрапити на полиці магазинів, а потім у наші домівки сіль очищують, подрібнюють або виварюють. Так з’являються різні види харчової солі.
    Окрім звичних для нас кам’яної, морської, йодованої, «Екстра», існує ще чорна сіль зі специфічним запахом, яка популярна в Індії, французька - сіра сіль, рожева гавайська і навіть копчена. Та й це ще не всі види популярної харчової добавки.
    Сіль — важливий і корисний елемент для нашого організму, особливо, якщо це йодована сіль і вживається з розумом. Проте сіль у великих кількостях може не лише зашкодити, але й стати отрутою.

     Взимку слизькі дороги часто посипають сіллю. Навіщо? Все просто — сіль, потрапляючи на лід, розчиняється у ньому і змушує його розтанути. Утворюється соляний розчин, який знову може замерзнути, але вже при більш низьких температурах.

     Тобі відомо, що сіль в помірних кількостях потрібна кожній людині. Та виявляється, нею можна не лише заправляти страви, а ще й... дихати! Дорослі називають такий процес розумним словом - галотерапія. Це коли звичайна сіль перетворюється на чарівну, проникає з повітрям крізь носик у легені та допомагає зміцнювати захист організму — імунітет.

    Гадаєш, це нудно та нецікаво? А от і ні. Таке лікування сіллю може бути веселою та захопливою грою: забрався у таємну соляну кімнату, дивишся веселі мультики на стелі і більше нічогісінько не треба робити. Так просто і корисно!
    Один курс відвідувань соляної кімнати прирівнюють до 10-денного відпочинку на морі.
    Якщо регулярно відвідувати соляні кімнати, то злий грип і застуда будуть оминати тебе десятою дорогою!