Взимку, коли під сірим небом місцина розмальована біло-чорними штрихами дерев, наче жменя сонячних зайчиків, стрибає гілками зграя синичок. Білі щічки, чорна краватка та жовтий «жилет»— синичку легко помітити та неможливо сплутати з іншим птахом.
Синички живуть поряд із нами в лісах та парках цілий рік, нікуди не відлітаючи. Проте взимку вони тобі трапляються частіше, бо перелітають поближче до людей — так легше харчуватися.
В кожну шпаринку зазирають допитливі очі-намистинки: чи нема чогось їстівного?
До смаку синичкам комахи! Навіть взимку нишпорять пташки по тріщинках у корі, де ховаються від морозу шкідники.
Залюбки подзьобають і шматок несолоного сала чи м’яса. А найбільш відважні можуть вхопити зерно просто з твоєї долоні. А потім — пурх — і тільки її й бачили!
Лапки синички тоненькі, проте сильні й чіпкі. Чіпляючись за найтонші гілочки чи дроти, птаха часто розгойдується в карколомних позах, вишукуючи їжу.
Чекаючи кінця зими, прислухайся довкола: чи не чутно дзвінкого синичого
«зінь-зінь»? Недарма ж кажуть, що синичка співом весну приносить!
Початок весни для синичок — час гніздування. Де ж влаштувати найзатишніше гніздечко, захищене з усіх боків? У цій справі синички неабиякі оригінали! Дупла, труби — годяться, але це все нудно: як вам синиче гніздо в дулі музейної гармати, в мишачій норі чи в поштовій скриньці?
За сезон синичка відкладає дві кладки з 5-12 яєць. А пташенят годує 60 разів на годину!
