Вареник – завжди в моді!

    Ти зараз собі думаєш: «Пхе, які ще вареники? Піца, суші, китайська локшина – ось це зараз модно! А вареники…»  Справді, нині повсюди, куди оком не кинеш, - піцерії, суші-бари, китайські ресторанчики.  І мало хто пам’ятає, що раніше в кожному місті чи містечку обов’язково була варенична. Кому вони тепер цікаві? Тільки чомусь іноземці, приїхавши в Україну, завжди просять вареників-пирогів?

    Чому їх називають пирогами? Бо вареники – це і є варені пироги. Пухкенькі, із соковитою начинкою. Мм - ням… Й українці їх ліплять і їдять із незапам’ятних часів. Наші пращури готували вареники як жертовну їжу, присвячену Місяцю, тому вони й схожі на нього за формою. Люди просили Місяць, аби він сприяв добробуту й продовженню роду. А начинка мала різне значення: пшоняна каша – майбутнє життя, мак – безкінечність зоряного світу, яйця – сила.

    У давнину вважали, що вареники мають магічну долю. Їх обов’язково готували в день, коли в господарстві селянина корівка приносила теля або вівця – ягнятко. Це мало притягувати до  тварини міцне здоров’я та плодючість. Дівчата ж ворожили на варениках. Збиралися до купи й, наваривши пирогів, викладали їх перед голодним котом: чий пиріг він хапне першим, тій і до весілля готуватися.

    Узагалі, колись кожна дівчина найперше вчилася ліпити пироги. А по-справжньому смачні вареники можна приготувати, лише ретельно дотримуючись правил. Тісто місять із борошна, води й солі. І – ніяких яєць!!! Бо тісто буде твердим. А воду беруть якомога холоднішу, навіть крижану. Тоді тісто менше висихатиме під час ліплення вареників, та й краї вареників склеюватимуться краще.

    Не менш важлива у варениках – начинка. Найтрадиційніша – це вишні, сир, картопля з цибулею чи вишкварками. Як начинку використовували капусту, гречану кашу, мак, варені сухофрукти, а на Полтавщині – навіть горох, розтертий із калиною. На Чернігівщині полюбляли борошняну начинку: підсмажували сало, доки не перетворювалось на суху шкварку, і в киплячий смалець додавали борошно. Отакі – от пироги!

Равіолі

    Звісно, наші вареники – найсмачніші, але в них є дуже багато непоганих на смак родичів. Найближчі – італійські равіолі, фігурні конвертики з тіста з найрізноманітнішою начинкою. У Монголії та Кореї це – манти, які готують із дрібно нарубаного м’яса й готують лише на парі.

     Баоцзи

    Ще один родич вареників – китайський баоцзи. Саме баоцзи із задоволенням поїдали Кунг-фу Панда з улюбленого  мультику. Вони бувають з м’ясом, гарбузом і грибочками. Шалено смачні грузинські хінкалі. У них – дуже тонке тісто й смачний сік усередині. Саме тому їх їдять руками, тримаючи недоварений кінчик, а не виделкою, як наші вареники. Крім цього, є ще монгольські пози, тибетські момо  й багато інших. 

Хінкалі